За кілька тижнів карантину світовий культурний простір збагатився значною кількістю книжок, ілюстрацій, мистецьких проєктів, які присвячені пандемії й усьому, що з нею пов’язано. Українські поети й поетеси також не могли оминути цю тему у своїй творчості. До вашої уваги – 9 віршів, написаних в часи коронавірусу.
Катерина Калитко «Всі наші міста під прапорами хвороби»
Всі наші міста під прапорами хвороби,
і наша розгубленість — більша за всі раніші.
Запитуєш тихо й хрипко «Що це ти робиш?»
І ходять під шкірою м’язи. І рвучко дишеш.
Любове моя, росте й росте апокаліпсис,
як дерево у щілині муру — криве, неспинне.
І, щоби його заперечити, я торкаюся
твоєї щоки, ключиці, стегна, коліна,
цілую, як по війні.
Як вогонь.
Як ікону.
І яблуко сонця падає, збите із гілки диханням,
і світло кипить, видушує скло віконне.
Кричать птахи і діти, хоч мало би бути тихо:
сто літ, як усе скасовано. Нас теж тут не мало бути,
бо всіх найдужче вибішують бунтарі та коханці.
Пульсує хвилями в тілі життєдайна отрута,
колючі іскри по шкірі розсипаються вранці.
У небі зламали печатку. Співати, сяяти, спати
як звірі — тривожно, коротко.
І дотик мандрує нижче.
Коли тебе обіймаю — чую, що під лопаткою
відлунює серце,
усі заборони знищуючи.
Олександр Ірванець «Неділя»
Ти в’їздиш у місто.
Доцвітають вишні.
Люду щось негусто
Навстріч тобі вийшло.
Вийшли тільки ті, хто
Не знайшли відмазок.
Їх «осанна» тихо
Лунає з-під масок.
І не так ефектно
Гілками махають,
Бо від дезінфектора
Гілки намокають.
Йде патруль у латах —
Три центуріони.
З ними ще й глашатай —
Гласить заборони.
А патруль знетямлено
Зирить із-під каски.
— Гей, Назаретянине!
Ти чому без маски?
Сергій Жадан «Карантинна гавань»
1
Саме відстань, неможливість торкнутись руки
й попрощатись із тим, хто виходить із дому,
заримовані з темрявою рядки,
саме простір, який підкреслює втому,
саме ця неможливість тут і тепер
залишатись разом, саме ці перебої
розуміння в роботі небесних сфер,
саме брак тепла, мов нестача зброї,
саме зелень, що б’ється з чорного дна,
саме небо, що вигорає відразу,
саме наша самотність, саме вона
запам’ятається з цього часу.
2
Щось змінилося наприкінці зими.
Щось зламалось у просторі, щось змінилось.
Та зухвалість, з якою ранкові дими
підіймались над містом і та лінивість,
із якою вони осідали вниз,
та довіра, з якою пташині ватаги
повертались на північ, той свіжий надріз
прикордонного неба, ті рештки відваги,
той зачитаний, вивчений нами словник
недовіри, ті спалахи серед кімнати.
Світ, який ми знали, назавжди зник.
Світ уміє закохувати і дивувати.
3
Говори, як тоді: це початок тепла,
мов початок письма, це його наростання
ще нечутне, це мова, яка була,
ще лишається — згублена і остання,
ще немає ритму, немає жалю
за невписаним, змовчаним і нетривалим,
ще абетка складається з кришталю,
мов зимове дихання над перевалом,
ще немає оповіді, ще час
зупиняється, передчуваючи повість,
це історія, що наговорює нас,
ще підкреслює свою нетиповість.
4
Як можливість вийти із темноти,
перейти цей потік, перейти породу,
щоби взяти з собою, щоб зберегти
саме це нічне відчуття переходу,
саме те, що визріло й почалось,
саме цих рослин непоступливу юність,
саме цю відсутність бодай когось,
хто розкаже тобі, що таке відсутність,
саме світло і те, що було за ним,
саме те, що здавалося неможливим,
саме те, що завжди було головним,
саме те, що буде важливим.
Юрій Іздрик «Ізоляція»
віктор правду казав —
світом править не ложа
не таємна ложа а явна лажа
цей дурдом — на дурдом лишень і схожий
цей дурдом — він іще себе покаже
психам цим не потрібний електрошокер
їм не треба і галоперидолу
тільки цитьнеш на них —
не зморгнувши оком
лізуть в клітку й сидять там
як мавпи голі
я в дурдомі оцім народився й виріс
але час мабуть йти вже мені додому
я знайду собі сам свій смертельний вірус
і зжеру його сам
і не дам нікому
Юрій Іздрик «Hush-hush»
не відмовляйся від свободи
заради безпеки яку ніхто не гарантує
не відмовляйся від свободи
бо завтра її вже не відвоюєш
не відмовляйся від свободи
дихати рухатись жити любити
не відмовляйся від свободи —
за неї вбитий не будеш та будеш битий
свобода — вона у людській природі
без неї в примарній безпеці і згинеш
не відмовляйся від свободи
як хочеш іще залишатись людиною
Мар’яна Савка «Нічого нового. Падлюки і віруси»
Нічого нового. Падлюки і віруси.
Але, попри все, нам лишається вірити,
Що далі гребти не бідою єдиною.
І кожному з нас — залишатись людиною.
Хоч все проти тебе — умови й обставини.
Але ти ще встигнеш колись переставитись.
А поки що вйо — запрягайся у плуга.
Бо бачиш, яка тут довкола наруга.
І туга така, що зриває стоп-крани,
Здирає дахи, розколупує рани.
Хоч вісті чорніють стрічками печальними,
Нічого нового і надзвичайного.
Нічого нового. Вчергове догралися.
Доброго ранку. Ну як воно спалося?
Ольга Брагіна «Це всесвітня змова проти тебе»
це всесвітня змова проти тебе
вже лікуватися від смерті не треба
жодні пігулки від нежитю слів
які в дитинстві приймати не хотів
це всесвітня змова сусідів за рогом
та ми тут ходимо всі під Богом
не буде кому тебе рятувати
у наших лікарнях немає вати
кажуть до Божого воскресіння
треба встигнути купити насіння
це змова корпорацій та військових
тих хто сміття викидає на твій поверх
тих хто розповідає про маски з екрану
кількістю життів тебе вводить в оману
їх залишилося не так вже й багато
мозок вирішує бити чи тікати
будь-яке рішення помилкове
це всесвітня змова починаємо знову
Борис Херсонський «Що ж наробив ти, коронавірус-тварина!»
Що ж наробив ти, коронавірус-тварина!
Через тебе скасована Гуморина.
Що з тебе взяти, крім карантина?
Ані білого світу, ані чорного налу,
ані того скаженого карнавалу.
Ніхто на вулиці матного слова не скаже,
ніхто громадянину язика не покаже.
Ось що наробив ти, вірусе-враже!
Ані кулечки нам на носі, ані капелюха,
з якого стирчать штучні кролячі вуха,
й де та горілка палена, де та сивуха?
Ох було там сміху, хоч стій, хоч падай,
йди та пишайся міською владой,
йди вздовж вулиці, сурми у дитячу дудку,
посміявся — сідай у повну маршрутку.
Й де твоя подруга — на сукні глибокий виріз?
Ось чого ми сьогодні позбавились через вірус.
Тетяна Сладковська «Ти не знаєш хто мічений смертю цілований хто»
Ти не знаєш хто мічений смертю цілований хто
Втаємничено бродить король той у чорній короні
І сидить і регоче сп‘янілий диявол на троні
Смерть ховає пробірки у полах старого пальто
Що лишається світу? — лише споглядати та жити
Заховати обличчя, наказати малим та старим —
Дихай глибше! Наш Бог цього року воскресне не всім
Дихай глибше! І може ми зможем побачити літо
Ти отримав цей час на думки на слова на любов —
Ти отримав його примусово але своєчасно
Чорне сонце на Сході зійшло та на Заході згасне
Нас диявол не візьме, ні разу ще не поборов
