вівторок 22 2022

23 лютого - День тенісу або День гри в теніс

 


Історія свята

    У 1874 році 23 лютого англійський майор Волтер Вінгфілд запатентував гру, яку назвав "Sphairistike", нині відому як теніс. Слово "теніс" імовірно походить від французького tenez – "ось вам, беріть". До речі, ще у стародавніх греків і римлян була гра, в якій м'яч відбивали рукою або палицею. Але прообраз великого тенісу - гра "джидоко", що існувала у 13-14 століттях в Італії, Франції та Англії: у ній стрибаючий через сітку м'яч відбивали надітими на руку рукавицею, дерев'яним щитком або шкіряним ременем. У "джидоко" грали в залах і на майданчиках під відкритим небом.         На початку 16 століття в грі стали застосовувати ракетки. Шкіряні м'ячі, якими грали в ті часи, були набиті тирсою, ганчірками, травою. Відскакувати вони могли тільки від твердої поверхні. З появою гумових м'ячів стала можливою гра на траві. У 1872 році був заснований перший клуб цієї гри на галявині лімнгтонського курорту португальцем Хоа Перейра, Фредеріком Хейнсом і Велслі Томкінсоном. Але офіцер британської армії Волтер Вінгфілд у 1873 році розробив зразковий корт для гри в "сферистику".
     У грудні цього ж року випустив брошуру з правилами гри "Сферистика, або лаун-теніс". А 23 лютого 1874 року Волтер Вінгфілд отримав патент на корт. З розвитком гри змінювалися й умови, в яких вона проходила, і дуже еволюціонував одяг гравців. Аж на початку 1930-х років чоловікам дозволили виступати в коротких брюках, а жінкам - у коротких спідницях. При цьому Саудівська Аравія, яка вже більш як 20 років веде телетрансляції з Вімблдону, досі не показала жодного матчу за участю жінок. А галантні французи, тим не менш, не допускали представниць прекрасної половини людства до виступів на чемпіонаті Франції до 1928 року. 
    Сьогодні теніс є олімпійським видом спорту й улюбленою грою багатьох відомих персон. Теніс — це вид спорту, у який люди зазвичай грають індивідуально проти одного суперника або командами по два гравці у кожній на спеціальному майданчику (корті), розділеному поперечною сіткою.
    Кожен гравець використовує ракетку, щоб бити по невеликому м’ячику. Мета — перекинути м’яч через сітку на бік опонента так, щоб м’яч упав у межах майданчика суперника і той не зміг його відбити назад.
Теніс —  вид спорту, яким може займатися кожен, хто вміє тримати ракетку, включаючи людей на візках.

    Також 23 лютого відзначають свято, пов’язане зі ще одним видом олімпійським видом спорту — керлінгом. Це командна спортивна гра на крижаному майданчику.

понеділок 21 2022

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

 


Яке прекрасне рідне слово!

Воно – не світ, а всі світи

                              Володимир Сосюра

У Святому Письмі сказано: «Спочатку було слово». І для кожної людини воно завжди спочатку. Рідне слово – це найдорожчий скарб людини. І, мабуть, так як українці любити рідну мову не вміє ніхто. Скільки любові вкладено в словах про рідну мову. Нашу українську мову Володимир Самійленко назвав «діамантом дорогим», Дмитро Білоус – «дивом калиновим», а Володимир Сосюра – «мовою солов'їною». Вона – «життя духовного основа», підкреслював Максим Рильський. «Рідна мова дорога людині, як саме життя», -говориться в народному прислів'ї. Скільки любові вкладено в ці слова та перенесено крізь віки. Адже рідне слово – це найдорожчий скарб народу!

Рідна мова




середу 16 2022

Єднаймося у своїй силі та волі

 

Василь Симоненко

УКРАЇНІ

Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім'ям радію
І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім'ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім'ям вмираю
І в твоєму імені живу!

    Президент України Володимир Зеленський оголосив 16 лютого 2022 року Днем єднання. Відповідний указ глава держави видав 14 лютого 2022 року.


У чому суть Дня єднання

    У президентському указі №53/2022 від 14 лютого 2022 року йдеться, що День єднання оголошено для "посилення консолідації" українців, зміцнення їхньої "стійкості" на тлі зростання гібридних загроз, пропагандистського та морально-психологічного тиску на суспільну свідомість.

четвер 10 2022

Цікаво знати

 

Є слова, які ми часто вживаємо, але при цьому не пам'ятаємо, що вони колись також були чиїмось іменами.

1. Хуліган - це прізвище для ірландської родини, що відрізняється дуже диким бойовим духом. Головним був молодий Патрік Хуліган, прізвище якого було написано в поліцейських звітах та газетних хроніках.
2. 2. Шовінізм відбувається від імені солдата Наполеона Нікола Шовена, який особливо служив Наполеону та Франції і мав звичку висловлювати свій патріотизм та ексклюзивність своєї країни у пафосних міжнародних виступах. Що примітно, прізвище походить від слова "лисий" (salvinus).
3. 3. Саксофон. Адольф Сакс представив свій винахід як "вусатий офклід". Цей інструмент назвав саксофон другом винахідника, композитора Гектора Берліоса, у статті, присвяченій винаходу, і слово одразу стало популярним.
4. Бутерброд. Джон Монтег IV граф Сендвіч готувався до всесвітньої експедиції Джеймса Кука, і оскільки він не мав часу відволікатися від їжі, він придумав простий і зручний сендвіч.
5. Бойкот. Британець Чарльз Бойкотт працював менеджером землевласника в Ірландії. Одного разу працівники вийшли на страйк і почали ігнорувати англійця. І завдяки британській пресі, яка висвітлює ці події, прізвище Бойкот стало денонсуючим ім'ям.
6. Джакузі. Італієць Кандідо Якуцчі (Jacuzzi) винайшов джакузі (jacuzi - неправильна "американська" вимова цього італійського прізвища, яке, однак, сильно вкорінилося в багатьох мовах світу).
7. Олів'є. Шеф-кухар Люсьєн Олів'є відомий як творець відомого рецепту салату, який залишився таємницею, яку Олів'є так і не розкривав до самої смерті.
8. Бефстроганов. Це блюдо винайшов французький кухар графа Олександр Григорьович Строганов. По-французьки звучить як b œuf Stroganoff, тобто "строгановська яловичина".
9. Лодир. Німецький лікар Крістіан Іванович Лаудер відкрив Інститут штучних мінеральних вод, в якому пацієнтам порадили швидку ходьбу протягом трьох годин. Проста людина, дивлячись на цю метушню, придумала фразу "погонятися за лідером".
10. Шарлатан. Слово шарлатанська легенда виникло від імені французького лікаря Шарля Латена. Він переніс безглузді операції, обіцяючи повне одужання, а коли отримав гроші, сховався. А нещасним пацієнтам стає тільки гірше.
11. Галімати. Французький лікар Галлі Мате вірив у цілющу силу сміху. Він ставився до пацієнтів зі своїм бажанням, за що змішував їх з жартами та різними галіматіями.
12. Паскіль. У Римі з'явилася сувора мова громадянин на ім'я Паскіно. Люди його дуже любили. Колись біля будинку Паскіно встановили статую, яку в народі назвали його. Вночі римляни почали обклеювати статую листками, в яких відкрито висловлювали своїх правителів.
13. Bluetooth (синій зуб - буквально синій зуб). Розробники назвали цю технологію на честь короля вікінгів Харальда I Сінезубого (Harald Bl åtand), який об'єднав Данію та Норвегію.
14. Липень і серпень. Липень названий на честь Юлія Цезаря. Серпень - на честь римського імператора Октавіана Августа.
15. Патент. Першим з відомих в історії меценатів назвали Гай Цільний меценатами.
16. Силует. Етьєн де Силуетт був контролером фінансів у Франції, але після невдалої спроби провести реформу, він був змушений покинути свій пост. Тоді він винайшов новий метод розваги - оточити тінь людини на стіні. Його гостям так сподобалася ця ідея, що слава Силуета поширилася по всій Європі.
17. В той же час. Архітектор Франсуа Мансар вперше використовував мансардне приміщення для житлових та комерційних цілей. З того часу мансардний поверх під полотном прохолодний дах називають мансардою.
18. Кардиган. Генерал Джеймс Томас Бреднел, сьомий голова округу Кардиган, винайшов цей об'єкт гарбероб.

вівторок 01 2022

Привіт, лютий!

 




🌬Лютий – другий місяць року у григоріанському календарі, має 29 днів у високосні і 28 днів – у звичайні роки.
🌬Назва лютий закріпилася за місяцем у кінці XIX сторіччя. Цей місяць завжди мав люту вдачу.
🌬У лютому характерні пронизливі сніговії, колючі морози, вітри й перемети.
🌬Про це свідчать і давні назви місяця: крутень, зимобор, криводоріг, казибрід, межень (межа між зимою й весною). Інші народні назви лютого: лютень, бокогрій......
🌬В українців, як і в білорусів, закріпилося слово місцевого походження: лютий. Його етимологічне коріння пов’язане з конкретними природними реаліями.
🌬У багатьох народів, зокрема, і в стародавніх римлян, останній місяць зими завершував річний цикл. Не випадково Овідій писав: «Дивно, чому новий рік починається в холоднечу? Хіба не краще започатковувати його світлою і сонячною дниною?» Тому римляни річний відлік починали з березня, а лютий вважали останнім місяцем року. Звідси й латинська назва «фебруаріс», себто «очищення». Цією назвою користується більшість європейських народів.

Хоч і вважають, що другий місяць року найконозистіший, та все ж сонце повертає на весну – і в лютому день збільшується майже на 3 години.

Лютий багатий снігом, а квітень – водою.
Лютий сильний хуртовиною.
Ой і лютий місяць лютий, ще спитає, як ти взутий!
В лютому багато инею на деревах – буде багато меду.
Для гарного кота і в лютому – березень.
Як у лютому аукнеться, так восени відгукнеться.
В лютому зима з весною вперше зустрічається.
Хуртовини та завірюхи під лютий полетіли.
У лютого два друга: мороз і в’юга.
Лютий зиму видуває, а березень ламає.
Лютий і теплом приголубить, і морозом віддубасить.
Лютий три години дня додасть.
Лютий якщо морозом не візьме – то всі дороги замете.
Вже лютий геть підгриз, кидай сани – бери віз.
В лютім сонце іде на літо, а зима – на мороз.

Лютень казав: «Якби я в батькових літах, то бикові-третякоі роги вирвав би».
«Якби мені та сила, що в січні, – каже лютий, – то я бикові-третякові роги вломив би».
Лютневі прикмети: метелиці та замети.
Як, лютий, не лютуй та не жур, а на весну брів не хмур.
Лютневий сніг за золото дорожчий.
Лютий однією рукою гладить ніс, а иншою – за нього клацає.
Лютий мінливий: то січнем потягне, то березнем прогляне.

Лютий будує мости, а березень їх ламає.
Лютий воду відпускає, а березень підбирає.
У лютому у дня більше світла, у ночі менше холоду.
Настав лютий – тверезий взутий, а пияк босий всяк.
Як настане лютий, то спитає, чи вдягнені, чи взуті.
Місяць лютий виганяє ковалів із гути.
Місяць лютий – гострокутий.
Лютий додає до весни охоти, але ти взувай ще добрі чобóти.
Часом лютий змилується, що людина роздягнеться,
але часом такий гострий, що промерзнеш аж до кості.
Спитається лютий, чи добре ти взутий (Питає лютий: «Чи ти добре взутий?»).

Питає лютий, чи добре взутий, а марець (березень) хватає за палець.
Лютий питається, чи в добрі чоботи кожен взувається;
Місяць лютий, чи ти взутий, питає, а місяць марець із трояка-бика ріг збиває.
Скільки межень не лютує, а все одно худоба (людина) весну чує. 
Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур.
Лютий – місяць вітрів і кривих шляхів.
Лютий лютує, та весні дорогу готує.
Тисни, лютий, не тисни, а вже ближче до весни!

Недарма в народі мовиться: січень, Пилипе, снігом засипле, лютий, Миколо, голками коле, а березень, Андрію, то дощем, то снігом сіє. А найточніше характеризує його народне прислів’я: «Лютень сказав: «Якби я був у батькових літах, то бикові-третякові роги вирвав би!». Але сила у нього вже не батькова, бо лютий зиму видуває, а березень її ламає.

Мушу пояснити і чи не найголовнішу ознаку лютого: він – найкоротший місяць року. Чому ж така доля випала сáме лютому, наймолодшому місяцеві зими, другому (в наш час) місяцеві року? Як відомо, у глибоку давнину у багатьох народів рік, згідно із сонячним колодарем, мав неоднакову кількість днів: у римлян, напр., 355, єгиптян – 365. Щоб уніфікувати цю розбіжність, Юлій Цезар на 46 році до н. е. за допомогою астронома Созігена запровадив т. зв. юліанський календар, котрий мав 365 днів і 6 годин. Через кожні 4 роки «набігав» зайвий день, який долучали до останнього місяця року. Ним був лютий. Так утворилося поняття високосний рік.

Але й ця система виявилася недосконалою. Щороку залишалися поза обліком 11 хвилин і 14 секунд, котрі через кожні 128 років утворювали додатковий день. А це заважало чітко прогнозувати релігійні свята. Тоді папа римський Григорій XIII 1582 року (на той час неточність уже становила 10 днів) запропонував перенести літочислення з 5 на 15 жовтня, а за вікові високосні роки вважати лише ті, в котрих число сотень ділиться на 4 (напр., 1600, 2000). Таким чином, середня тривалість року у григоріанському календарі довша за справжню лише на 26 секунд. Цим літочисленням ми й користуємося по сьогодні. Отака історія з останнім місяцем зими.

Другий місяць року завершував обрядові вечорниці. Все рідше й рідше збиралися хлопці та дівчата на свої традиційні гулі. Та це й природно: коротшали ночі, у господарствах додавалося роботи, адже потрібно було готуватися до найвідповідальнішої для селянина пори року: весни. Люди жили світлим передчуттям пробудження природи й очікуванням весни, до якої ще – всього місяць.

🤗Нехай цей місяць не буде лютим до Вас!

2 лютого - Всесвітній День читання вголос


 2 лютого проводиться Всесвітній день читання вголос. Це день, присвячений силі грамотності та тієї радості, яка виникає, коли ми розповідаємо вголос історії в сім'ї, класі і суспільстві. Свято започатковане некомерційною організацією LitWorld і спонсорується Scholastic

Десять фактів про Середні віки, які ви (можливо) не знали



 СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

1. Не всі були лицарями, кріпаками чи попами

Хоча середньовічні письменники описували тогочасне суспільство поділеним на «три категорії» — на тих, хто молився, хто воював і хто працював, десь після 1100 року це вже було далеко не так. Протягом XII-XIII століття населення Європи значно зросло — жителів Парижа стало удесятеро більше, десь у стільки ж збільшилось і населення Лондона, з'явились нові міста і містечка, де люди займались усіма можливими видами діяльності. Були серед них купці, продавці, архітектори, будівельники, теслі, маляри і навіть циркові артисти.

А у сільській місцевості не всі були «кріпаками» чи прив'язаними до землі. Багато селян — і чоловіків і жінок — були вільними людьми, володіли власною землею, і навіть ті, хто до певної міри був «невільним», теж купував і продав землю як це робили інші люди.

Безумовно, були і геть бідні і покріпачені, але далеко не всі.

2. Люди мали голос

Принаймні частина людей. Голосування за національний представницький орган влади — цього, звичайно, за Середньовіччя не було, але на місцевому рівні вибори практикувались досить широко. У Франції та деяких сусідніх регіонах у XII-XIII століттях багато міст і сіл були організовані в комуни, до яких щороку за участі більшості чоловчого населення обирали «консулів» та «радників». Складніша і багаторівнева система виборів діяла у містах Північної Італії.

Жінки виборчих прав не мали і не могли бути обраними чи зайняти якийсь чиноницький пост, але деякі французькі міста власними статуами гарантували їм певні «свободи», чим пишаються і донині.

3. Церква не полювала на відьом

Масштабні полювання на відьом і колективна параноїдальна реакція на них — це не середньовічне, а, скоріш, ранньомодерне явище, характерне для XVI-XVII століть. За Середньовіччя судові процеси над відьмами були, особливо у XV столітті в німецьких землях, але переслідували їх здебільшого світські органи влади, а не церковні.

• Салемські відьми

Протягом більшої частини Середньовіччя основною реакцією церковних діячів на магію було твердження, що дурниці не дієві.

Коли у кінці XV століття [два ченці-домініканці і за сумісництвом інквізитори] Генріх Крамер [і Якоб Шпренгер] написав сумнозвісний «Молот відьом», намагаючись переконати людей у реальності відьом, церква книгу засудила і кілька десятиліть регулярно застерігала інквізиторів не вірити написаному в ній.

4. У них було своє Відродження і експериментальна наука

Коли люди говорять про «епоху Відродження», вони зазвичай мають на увазі літературу, мистецтвоархітектуру та освіту, що з'явились наприкінці Середньовіччя. Як правило, вона вважається перехідним етапом від «середньовічного» до (раннього) «сучасного» способу мислення.

Але насправді середньовічні інтелектуали також мали «ренесанс» класичного навчання та риторики. Це було у XII столітті, коли через арабських філософів та перекладачів набули поширення твори Арістотеля та інших класичних авторів.

• «Джоконда» Леонардо да Вінчі
• «Давид» Мікеланджело Буонарроті

Одним із наслідків цього став допитливий підхід до фізичного світу, що спонукав, наприклад, Роджера Бекона (бл. 1214–94 рр.) задуматись над тим, як можна спостерігати за фізичним світом та експериментувати з ним, щоб дізнатися про нього більше.

5. Вони подорожували — і торгували — на дуже великі відстані

Більшість середньовічних людей, особливо тих, хто проживав у сільській місцевості, рідко їздили далеко від місця проживання. Але так було і у пізніші віки. Нема підстав стверджувати, що середньовічні люди ніколи і нікуди не їздили. Багато хто вирушав паломником, іноді долаючи тисячі миль. А ті, хто займався торгівлею, безумовно, подорожували усім світом.

• «Книга Чудес Світу» Марко Поло

Ще за Раннього середньовіччя усі статусні товари привозились у Європу здалека: шовк з Китаю, спеції з Азії через Близький Схід, бурштин і хутра з Прибалтики. Кілька мандрівників навіть написали книги про свої подорожі. Наприклад, «Звіт брата Вільгельма Рубрука про його поїздку на схід в роках від 1253 до 1255» розповідає про мандри автора по землях, які ми сьогодні називаємо Україною і Росією.

6. У них були чудові «народні» звичаї

Значна частина публічної культури Середньовіччя була сформована під впливом християнства. Але були й деякі досить давні звичаї, на які церква закривала очі. Найвідоміші з них — це ігри довкола вогнища на Івана Купала, відомого в усіх куточках Європи, чи посипання молодят пшеницею. Нерідко за давнім звичаєм заварювався «ель допомоги», щоб на вечірці і випити і грошей зібрати на благодійність.

Безперечно, існував ряд речей, які нам видаються «забобонами». Часто вони були пов'язані із застосуванням надприродного захисту, наприклад, від хвороб чи задля хорошого врожаю. Але Купальські фестивалі та ель наче і сьогодні виглядають непоганими звичаями.

7. Ніхто не мусів одружуватись у церкві

У більшості випадків ніхто у церкві і не одружувався: кому хотілось особливої «урочистості», влаштовував шлюб біля воріт церковного подвір'я. Але в будь-якому випадку парам не потрібнні були ні церква, ні священик, ні читання молитов чи будь-яка релігійна атрибутика

Церква, безумовно, хотіла, щоб люди робили це у церкві і десь з XII століття почала стверджувати, що шлюб — це офіційне таїнство (тобто, що до нього причетний Бог). Проте на практиці (і згідно законів тих часів) для одруження людям достатньо було чітко заявити, що вони беруть шлюб, добровільна згода і, в ідеалі, — свідки (на випадок, якщо будь-яка зі сторін згодом передумала). Загалом це була дуже проста процедура.

8. Більшість великих середньовічних авторів самі не писали свої твори

Ми схильні вважати ознакою грамотності уміння писати, але насправді вона поєднує в собі різні навички, з яких фізичний акт письма — лише одна з кількох. Протягом більшої частини Середньовіччя писання як процес було видом праці, якою розумні і поважні люди, богослови, наприклад, чи, загалом, інтелігенція, намагались самі не займатись. Натомість вони використовували середньовічний еквівалент програмного забезпечення для розпізнавання голосу: писаря, який записував продиктоване автором.

9. Деякі люди не були дуже релігійними

Середньовіччя, як відомо, містить чудові приклади крайньої релігійності: містики, святі, знамення, масові паломництва. Але було б неправильним вважати, що люди були дуже зосереджені на Богові та релігії загалом, і, безумовно, не слід думати, що середньовічним людям бракувало здатності критично мислити.

Є документальні свідчення про звичайних людей, які скептично ставились до релігійних пристрастей — різного роду чудес, які чинять святі, або про природу Євхаристії, або про те, що мало статись після смерті. Ряд простих людей вважало, що душа — це «не що інше, як кров», яка просто зникає у час смерті. Інші вважали, що немає ніяких причин думати, що саме Бог змушує рослини рости, а не властивості ґрунту.

Також є багато свідчень про те, що люди не надто переймались релігією, дехто з них, наприклад, не ходив до церкви навіть по неділях. Один іспанський священик, який жив на початку XIV століття, скаржився своєму єпископу, що у недільний день людей на вулицях було багато, а на ранкову месу ніхто не прийшов. Є й інші дані, які дають підстави вважати, що невелика, але досить помітна частина людей завжди знаходила чим зайнятись в неділю вранці поза церквою.

10. Вони не вірили, що Земля пласка

Не секрет, що і ця і більшість інших вигадок про Середньовіччя з'явились у Вікторіанську епоху. Серед них і роги на шоломах вікінгів, і беззаперечне «право першої ночі». Подібні стереотипи вже давно укорінились і їх доволі важко позбутись. Але це водночас робить захоплюючим історичні дослідження, коли з подекуди фрагментарних свідчень тієї епохи вдається скласти головоломку, яка перевертає ваше уявлення про вже начебто усталені речі.