«Розуміємо, що не всі можуть і хочуть повернутися до звичної рутини, зокрема до читання. Але знаємо, що є й ті, для кого книжки стають розрадою та допомогою у складні часи».
Ми переконані, що читання — надзвичайно потужна сила для зняття стресу. Чим корисне читання під час війни?
Звісно, ви не повинні змушувати себе читати. Але якщо вас зупиняє лиш те, що це зараз не на часі — аргументи наших підписників можуть переконати вас у зворотному.
1. Читання відволікає. Воно допомагає абстрагуватися від жахливої реальності й постійного читання новин та бодай на деякий час забути про війну. 2. Читання стимулює пізнання. Деякі книжки — з історії, філософії, культури та політики — допомагають краще відрефлексувати те, що відбувається в Україні зараз. 3. Читання зберігає психічне здоров’я. Час за книжкою допомагає знизити тривожність, сфокусуватися на моменті тут і зараз та навіть краще спати. 4. Читання додає сил і витримки. Особливо це стосується книжок, які описують події, схожі на ті, що переживають зараз українці. 5. Читання нагадує, що життя триває. Психологи радять за можливості повертатися до звичних ритуалів. А як сказала одна читачка: «Читання — це єдина довоєнна активність, яка мені доступна». 6. Читання прокачує. Книжки — чи не найпростіший спосіб навчитися нового навіть у бомбосховищі. А після війни отримані знання обов’язково знадобляться.
А підсумувати всі наведені вище аргументи хотілося б словами : «Читання для мене — задоволення, під час війни воно дозволяє отримати хоч трохи позитивних емоцій».
Отже, сьогодні наступні рекомендації щодо читання для зняття напруги і стресу.
Починаючи з 2006 року в Україні відзначають День вишиванки
День української вишиванки – свято, яке українці зустрічають щороку. На честь нього не передбачені вихідні, але ця подія – урочистий день для кожної людини у нашій країні.
Коли відзначаємо День вишиванки в Україні відзначають у третій четвер травня, цього року свято випало на 19 травня.
Вперше це свято відзначили у 2006 році, коли студентка Чернівецького національного університету запропонувала своїм одногрупникам прийти на заняття у вишитих сорочках. Ініціативу підтримали і викладачі, і студенти всього навчального закладу. Кілька років свято відзначалося тільки в стінах університету, а потім ця традиція поширилася і по інших містах України.
Історія свята 13 років тому студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк започаткувала акцію «Всесвітній день вишиванки».
Надихнув її до цього Ігор Житарюк, який регулярно одягав вишиту сорочку на заняття. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і разом одягнути вишиванки. Спочатку національний одяг вдягало кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету.
Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня. До Дня вишиванки долучилася українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.
Навіть світові зірки полюбили українське вбрання. Так, у вишиванці були помічені Джонні Деп, Міла Йовович, Ума Турман, Холлі Беррі, Кейт Мосс, Енн Хетуей, Лана Дель Рей, Майк Тайсон, Адель, Різ Уізерспун, Ніколь Кідман, Сандра Буллок, Джекі Чан, Діта фон Тіз та інші. А такі модні бренди, як Dolce&Gabbana та Valentino, взагалі випустили колекції з українськими етнічними мотивами у вишитих сукнях.
Традиції святкування У мирний час в різних містах люди влаштовували флешмоби і ярмарки, змагання та концерти. Зараз, у воєнний час, влада не рекомендує влаштовувати масові заходи, але кожен українець може вдягти вдома вишиванку і зустріти торжество в колі сім'ї.
А за посиланням маєте змогу переглянути фільм "Спадок нації"
Українці дуже поважають і цінують свою сім’ю, свою родину, народні звичаї та традиції. Із давніх часів повелося в українців так, що вони дуже поважають матір та батька, які дали їм життя. Навіть прислів’я таке є: «Хто матір зневажає, того бог карає». А в свою чергу матір та батько повинні привчати своїх дітей ще змалку до звичаїв, традицій та обрядів, а також безмежно любити свою батьківщину...
День Сім’ї – не лише родинне свято, але й патріотичне, адже це нагадування про свій рід, своє коріння, про духовний зв’язок із минувшиною та сучасністю, про зв’язок поколінь. Мабуть, саме тому нерідко можна побачити маму, тата та діток у красивих вишиванках.
Цьогоріч українцям видалось берегти свою родину та свою рідну землю від рашистської навали. Ми памятаємо хоробрість та звитягу наших предків, ми збережемо свою родину, свою Україну! Наші ЗСУ - воїни світла, перемога неодмінно буде за нами!!!
Пропонуємо Вам познайомитися з літературою про народний подвиг в роки Другої світової війни. У романах і поемах, повістях, оповіданнях, віршах В. Сосюри, М. Бажана, О. Довженка, А. Дімарова розкрито різні етапи боротьби проти нацизму, оспівано героїзм тих, хто не шкодував свого життя заради Перемоги. Книги українських та зарубіжних письменників чекають на Вас у бібліотеці, а поки що читайте за посиланням: В. Биков «Альпійська балада» А. Дімаров «Біль і гнів» О. Довженко «Україна у вогні»
8 і 9 травня Україна відзначатиме День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Восьмий рік поспіль на державному рівні ми послідовно впроваджуємо європейський підхід до пам’яті про Другу світову війну. Вшановуємо всіх борців із нацизмом та всіх жертв цього найкривавішого конфлікту в історії людства. Для нас пам’ятні дні символізують не тріумф переможців над переможеними, а є нагадуванням про страшну катастрофу, яка стала можливою в результаті приходу до влади і змови двох тоталітарних режимів – нацизму і комунізму.
Цього року Україна відзначає 8–9 травня в умовах повномасштабної військової агресії Росії, яка посягає на нашу незалежність і територіальну цілісність, на саме існування українців, намагається зруйнувати міжнародну систему безпеки і загрожує миру у всій Європі. Для українців протистояння російській агресії – це боротьба за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій агресивного сусіда, який заради досягнення мети не гребує ані воєнними злочинами, ані злочинами проти людства.
У 1939–1945 роках ворогом були нацисти, а сьогодні це рашисти – російська версія імперського націоналізму та фашизму. Тому традиційне гасло цих пам’ятних днів «Пам’ятаємо – перемагаємо!» цього року на державному рівні дещо видозмінене і звучить так: «Перемогли нацистів – переможемо і рашистів!».
А незмінним символом пам’яті залишається червоний мак.
Мати. Матуся. Материнство. Усе найрідніше, наймиліше, найдорожче ввібрали в себе ці сонячні слова. Задовго до народження дитини й до останньої хвилини власного життя серце матері віддане дітям, сповнене турбот про доню чи сина, навіть коли вони давно дорослі, мають своїх дітей, родину.
З образом матері пов’язаний образ рідної неньки – України, мальовничої і прекрасної, страдницької, але невмирущої, оспіваної тисячами українських сердець.
Мамині очі… Скільки воїнів мріє побачити їх, коли вони воюють за Україну. А мамина молитва… Молитва за своїх доньок та синів, усіх воїнів-визволителів, не припиняється...
Дві матері...
Дві матері синів своїх чекали,
Одна із фронту, інша із навчань.
Один герой, а другий з окупантів.
Один ніс мир, а другий біль і страх.
Дві матері новини все дивились,
Одна день плаче і вночі не спить,
А інша лиш радіє «її мальчик»
Десь в Україні «нациків» бомбить.
Дві матері синам телефонують,
Одна за свого серце віддала б.
А інша слуха, як людей мордує
Й не вірить каже, що війни нема.
Одна б голубкою до сина прилетіла
Щоб лиш обняти, глянути на мить.
А інша навіть суму не відчула, Сказала твердо: «Маєш ти служить».
Син України рідних захищає,
Батьківську землю мужньо він боронить,
А син росії голосу немає,
Що наказали те за гроші робить.
Дві матері синів своїх чекають,
Одна в молитві сина зберігає.
А інша, та що вірить клятій владі,
Не знає, сина вже її немає.
Син України мужній, славний воїн,
За матір рідну ворога убив.
А син росії підлий, недостойний,
За все що скоїв кров’ю заплатив.
Із України матінка Героя,
І честь, і гідність вклала в свого сина,
Російська мати, навіть не схоронить,
Бо їй брехня дорожча ніж дитина.
Вклоняюсь вам, матусі, з України.
Нехай Господь синів всіх збереже.
Щоб дочекались всі дітей додому,
Хай мир і радість в кожен дім прийде.
16.03.2022 Ірина Матузка
І хай збувається мрія Тараса про ті часи, коли:
Врага не буде супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі.
Слава нації! Смерть ворогам!
10 видатних письменників та поетів Донбасу, про яких має знати кожен
Легко бути україномовним письменником у Львові. Складніше – у Донецьку чи Луганську. Тут, окрім таланту до письма, треба мати ще й моральні сили для щоденної боротьби. Ця добірка – про тих, хто у собі ці сили знайшов. Вони у різний час та за різних обставин відстоювали своє право на творчість, яка теж є абсолютно різною. Наслідки також у кожного були свої. Та їх об’єднує дещо спільне – талант надавати нового сенсу словам.
Василь Стус
Василь Стус – людина, котрою варто пишатись не лише за майстерність слова, а й за вірність цьому слову, та підкріплення слова дією.
Стус більшість свого життя прожив у Донецьку, при цьому відмовившись від радянського громадянства, яке, за його словами, означало “бути рабом”.
Через проукраїнську діяльність, творчість Стуса було заборонено, а його відправили у місця позбавлення волі, де й загинув один із найталановитіших українських поетів.
“О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душу порятуй мені.”
Володимир Сосюра – воїн, учасник Революції під проводом УНР та один з найвідоміших вітчизняних майстрів пера.
“Люблю України коханої небо, що буде, люблю, й що було. Живи, моє серце, живи не для себе, для себе ж бо ти й не жило.”
Знаменитий романтик Донбасу вмів як ніхто інший писати про любов, як до іншої людини, так і до своєї країни: www.poetryclub.com.ua
Олекса Тихий
Олекса Тихий – талановитий письменник Донбасу, котрий, як і Василь Стус, заплатив за свою творчість власним життям.
Почитавши його, кожен, хто має в серці любов до своєї країни, знайде відлуння цих слів у сьогоденні. Адже ми й досі боремося з наслідками того, про що пише Олекса Тихий:
“Не біда, а вина кожного інтеліґента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки натоптуванням черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови.
І чи не злочином годилось би кваліфікувати діяльність органів народної освіти, вчителів, діячів закладів культури та всіх керівників на ниві асиміляції мільйонів українців Донеччини. Адже таку масову асиміляцію не можна назвати інакше, як тільки інтелектуальним геноцидом.”
Іван Дзюба – ще один поет, котрий прославився не тільки своїм словом, але й дією. З юних років він почав активно займатися захистом репресованих українців і, враховуючи його запал та безперервну активістську проукраїнську діяльність, йому пощастило дожити до старості та побачити теперішню Україну.
Тут ви можете почитати спогади Івана Дзюби про його боротьбу, історії з життя того, хто відстоював українські національні інтереси на Донбасі: www.ukrlit.vn.ua/lib/dzyuba
Микола Руденко
Микола Руденко – поет з Луганщини, котрий також був репресований через “антирадянську діяльність”, але написав чимало прекрасних віршів.
“Безсмертя нації — у слові, А слово — Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків.”
Іван Світличний – не просто талановитий поет з Луганщини, а й один із найактивніших діячів руху українського опору радянській владі 60-70х років.
Навіть коли ця діяльність призвела до заслання, він став незмінним авторитетом серед українських політв’язнів та вже за ґратами продовжував свою діяльність.
“В тюрмі, за ґратами, в неволі Мені приснилася… тюрма. Але не ця. Ні ґрат нема, Ні варти. І всього доволі. І світ — ідилія сама.”
Василь Голобродько – вже з студентських років відчув на собі, як важко захищати українські інтереси на Донбасі: “Село заселялося чужими людьми… І я в рідному селі став чужинцем. Нові поселенці навіть могли мене в очі називати “бандерою”… Але зі мною залишалися мої спогади, книжки, які всупереч усьому робили місце мого проживання рідним домом.”
А нині він – переселенець з окупованого Луганську, адже ворог вкотре посягає на його батьківщину.
Ірен Роздобудько – сучасна українська письменниця та поетеса родом з Донецька. Її книжки широко відомі серед молодих любителів української прози.
“…життя не має смаку, в чистому вигляді воно – як дистильована вода. Ми самі додаємо у нього солі, перцю чи цукру. Коли життя набуває смаку – серце болить сильніше.”
Найвідоміші її твори: “Ґудзик”, “Гра в пацьорки”, “Ескорт у смерть” та “Клітка для жар-птиці”.
Сергій Жадан
Сергій Жадан – один з найвідоміших письменників нашого часу, також родом з Луганщини. Його насправді можна назвати улюбленцем української творчої молоді. За його плечима декілька романів, котрі ви можете знайти у кожній українській книгарні, збірки віршів та цікаві оповідання.
Про таку поезію довго писати складно, її потрібно читати та відчувати: maysterni.com
Олексій Чупа
Олексій Чупа – письменник з Макіївки, маловідомий для широкого загалу, проте все ж вартий уваги і багатьом може припасти до душі. Автор книг “Бомжі Донбасу” та “10 слів про Вітчизну”.
Окрім прози, варто також познайомитися з його поетичними творами: artvertep.com
Твори цих поетів та письменників – це занотований на папері доказ того, що український Донбас ніколи знищити не вдавалось. Бо “не хлібом єдиним живе людина”!
середу 04 2022
Українська мова має досить розгалужений синонімічний ряд на позначення бойових дій між противниками.
Найзагальніше слово – БІЙ. Ним називають бойові дії ворожих військ або їхніх окремих підрозділів і техніки: «Раптом зброя заблищала, і гукнуло військо хором: “Ми готові йти до бою!”» (Леся Українка).
БИТВА – це складний, тривалий і жорстокий бій між військовими з’єднаннями ворожих країн. Також битвою називають вирішальний, генеральний, повномасштабний бій між супротивними арміями: «Зібрав [Еней] і кінних, і піхотних / І всіх для битви шикував» (І. Котляревський).
Коли йдеться про організовану збройну боротьбу між країнами, народами, уживають іменник ВІЙНА. Якщо воюють збройні угруповання однієї країни, додають прикметник ГРОМАДЯНСЬКА.
Суто військовим терміном ОПЕРАЦІЯ позначають сукупність одночасних або послідовних бойових дій, підпорядкованих спільній меті, єдиному стратегічному завданню: «Це, здається, 1915 рік, і кожна розроблена у верхах бойова операція має відчутний присмак авантюризму» (Ю. Андрухович).
Для короткочасного, нетривалого й часто непередбаченого бою між малими загонами (групами) противників застосовують терміни ЗІТКНЕННЯ, СУТИЧКА. Зіткнення із застосуванням вогнепальної зброї ми називаємо ПЕРЕСТРІЛКА. Натомість бій із застосуванням холодної зброї, а також рукопашний поєдинок має назву СІЧА: «Січа та довго тривала, аж поки усіх не посікли. / Шаблі попадали з рук. – Може, годі? – спинився отаман» (П. Тичина).
Сумні, трагічні реалії війни нагадують слова БІЙНЯ, РІЗНЯ, РІЗАНИНА, КРОВОПРОЛИТТЯ, М'ЯСОРУБКА. Усі вони вживаються на позначення масових убивств, жорстокого знищення людей в умовах війни: «Один тільки хлопчина майже чудом переховався за комином і розповів потім про різню» (І. Франко); «Згодом вдарили три чи чотири гранати. Уявляєте, добродiю мiй Василю, яка це була м'ясорубка» (Р. Федорів).
Урочисто-поетичне, високе забарвлення несуть у собі синоніми БОРНЯ, БОРІННЯ, БРАНЬ, ГЕРЦЬ: «Та не в казці жити нам, а в борні» (М. Хвильовий); «Все так же сяє сонце над землею, як і тоді, коли ми йшли на герць» (В. Сосюра).
Іменники ПОБОЇЩЕ, БОЙОВИЩЕ, БОЙОВИСЬКО мають два значення. По-перше, це воєнна битва, бій з великою кількістю жертв: «Я почував себе зовсім розбитим, ніби я теж брав участь у тому запеклому бойовищі (Олесь Досвітній)». По-друге, поле бою, місце битви: «Рясні трави встеляють учорашні бойовища (В. Дрозд)». На жаль, в обох значеннях вони вживаються рідко й натепер уважаються застарілими.
Так само рідко в сучасних текстах можна натрапити на назви РАТЬ, РАТОБОРСТВО, СВАРИ, ПОБІЙ, ПОТРЕБА, ПРЯ, БУЧА. Слова ці більше стосуються історичних боїв або битв: «Бували войни й військовії свари… Минуло все» (Т. Шевченко); «Бодай тебе у первій потребі військовій перша куля спіткала» (словник Б. Грінченка)»; «Коли на Дніпрі чи в степу з'являвся ворог, водили [старійшини] людей на рать» (С. Скляренко).
Іменник БАТАЛІЯ так само вживаємо, коли йдеться про минулі битви, особливо морські: «Розвідка донесла, що днями відбулась баталія на броду» (В. Близнець).
Маловідоме в наші дні слово РОЗМИР означає стан війни як наслідок розриву мирних відносин, порушення миру: «Мій мир перетворився на розмир, моє здоров'я – на недугу, а моє життя – на загибель» (П. Загребельний).
