ПОЕЗІЯ ВІЛЬНИХ. ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА

Наша поезія - це зброя, що надихає тих, хто тримає зброю справжню. Кожен вірш, кожен рядок, кожне слово – це вже частина Української історії.

Бліновська-Боженко Тетяна

(Вірш присвячений моїй любій донечці, Віолетті

)

Забудь, моє дитя, чужинську мову -

вона лунає з вуст каті́в і вбивць.

Згадай-но пісню рідну, колискову,

і спогадів солодких не згуби.

Спілкуйся українською, дитино,

тією - наймилішою із мов.

Нехай вона бринить довкру́ж невпинно,

в серця́ вселяє гордість і любов.

Яскрава, милозвучна, солов'їна,

дійшла до нас із глибини віків.

Вона - душа співоча України,

коштовний спадок наших прабатьків.

Тож бережи, немов зіницю ока,

і на чужу її не проміняй.

Аби вві сні укотре, ненароком,

не втратити свободу й рідний край.

http://

Наталія Мартинюк

Бог не виїхав з України

Він лишився ось тут серед нас...

Там, де наші міста в руїнах,

Там, де промінь надії не згас...

Бог не виїхав з України,

Він в підвалах, в церквах, в метро,

Де схиляємо ми коліна...

Розкриває святе шатро....

Бог не виїхав з України,

І на перший не сів літак...

Бог стоїть там, де рвуться міни,

Бог стоїть, де вогні атак...

Бог не виїхав з України,

За опертя солдатам став..

Він між ворогом зводить стіни ,

Його кулі не раз спиняв...

Бог не виїхав з України,

Як під обстрілом знову ми,

Закриває крильми своїми ...

Він рахується зі слізьми..

Бог не виїхав з України,

Плаче з нами... Йому теж болить..

В Бозі тільки нема переміни,

Він той самий, що був... і щомить...

Бог не виїхав з України,

Бог сьогодні із нами є...

Кожне серце для нього - цінне...

Сил, терпіння ще додає....

До останньої навіть битви,

Буде поруч... не відійде...

Чує кожну просту молитву...

Поміч наша - ім'я святе...

Залікує народу рани,

Відбудуються знов мости...

Вірю: спокій і мир настане,

Зможе Бог всіх людей, спасти...

Ворогів відведе далеко,

Не допустить Вкраїні зла...

Прилетить до гнізда лелека...

Інші вернуться до села...

Заспіває ще хор солов'їний,

Ще настане прекрасний час...

Бог не виїхав з України,

Він ніколи не лишить нас

Юлія Ілінська Драган 10 квітня о 17:56 ·

Казочка про Півника.

Жив-був собі Півник у нашій квартирі.

Колись з Василькова привіз його дід.

Він виграв його в нагороду, у тирі.

—Знайшов мені скарб! — дивувався сусід.

А дід промовчав, завернув у газетку,

Поклав в дипломат свій зароблений приз,

Сто грам барбарисок, свІженьке галетне,

І Приму без фільтру (іще без акциз).

Бабусі цукерки, для мами "Марію",

Мені керамічного Півника дав,

А я промовчав, що про Тетріса мрію,

Бо грошей катма, це й без діда я знав...

Жив Півник в серванті, в малесенькій кухні,

Тримав не один в таємниці секрет,

А поруч стояли тарІлки та кухлі

І рідко, на свято лиш, запах котлет!

Минали роки, вже нестало дідуся,

Бабуся також відійшла в небуття,

А я все на нашого Півня дивлюся:

— Ти вже старожил! Прожив довге життя!

Коли ми робили ремонт у квартирі—

Нове планування у стилі хай-тек,

Та Півника того, що виграв дід в тирі,

Залишили в кухні, немов старий трек...

Він так пасував люмінарківським кружкам,

Здається із тостером навіть дружив!

Вдихав щосуботи ванільні ватрушки

І разом із нами Еспресо він пив...

Тривожний дзвінок: "У вас є дві хвилини!"

Ми сІм'ї із другом на Захід везли.

Взяли необхідне, лиш Півника з глини,

Забулись забрати... Його не взяли...

Будинок — руїна, згоріла квартира,

На чорній стіні висить модний сервант,

Де кухня була колись ,три на чотири,

А Півник на місці, немов комендант!

Вцілілий, лиш пилом та сажею вкритий,

Як символ незламності, віри й жаги!

Ми наче той Півник! Вам нас не скорити!

Бо ТЕ, що ми маєм — вам не до снаги...

 Лариса Юсковець Сєрікова

Мила дівчинко! Пташечко світла!

Ластів‘я ,що лишили гнізда..

Оченята ,що бачили вбивство ,

В них вмістилась розбита душа..

Як багато страждань,скільки болю

На твоїх кілька весен і зим,

Подорослішала ти війною—

Цей вокзал..Цей перон..Це не сни..

Ця жахлива війна..Ця реальність..

Заблукале в світах люте зло,

Що цинічно, підступно ,зухвало

Світло нищить..Вбиває добро..

Люба дівчинко! Квіточко ніжна,

Світ дорослий ,як можеш прости

Час важкий ..Та яскраву усмішку,

Не віддай ,цій проклятій війні.

Світле сонечко! Ангеле добрий!

Не згасай ,ще живи..Ще світи !

Було вчора ...І є ,ще —сьогодні..

Буде завтра,ти ,тільки повір!

Мила,ніжна, вкраїнська дитино!

Не тримай, в серці довго війни

Мрій , люби...Стань щаслива !Будь вільна!

І страхи ,відпусти ,прожени.

...Ще розквітне весна,ще зігріє,

Ще зійде зоря правди й добра

Зло не вічне...Ти все зрозумієш..

Переможна вже близько пора...

М

Ї. 08.04.2022

Світлана Дубницька · 4 квітня о 23:35

Журавлі...Не ридайте,не треба..

Звийте тепле гніздечко собі,

Закривайте крилятами небо,

Не летіть..із своєї землі.

Он верба похилилась,від болю,

Та не впала..а мовчки терпить,

Затуліть,бідолашну,собою,

Як її,сиротинці,болить.

І старенький горіх при дорозі,

Закривається тихо,від куль,

Він уже,доживати не в змозі,

Скільки там,відкувало зозуль!

Накували багато-багато..

Навіть Бог в небесах,рахував,

Не чекали,зозуленьки,ката..

Що розкішнеє гілля ламав.

А калина..вона заридала.

Хто намисто її,одягне?

Попалила ординська навала!

Сокровенне..до болю святе.

Не кидайте лелеки країну!

Звийте тепле гніздо на вербі,

Буде жити вкраїнська родина!

На своїй,Богом даній землі!

І нап"ється верба та водиці,

Буйним гіллям обійме горіх,

А калина роздасть по краплинці,

Те намисто,що Господь зберіг!

Заклекочуть журавлики в небі!

Погодують малих дитинчат,

Не кидайте,родину,не треба,

Не спроможний нас знищити кат!

Ми всі сьогодні родом з Бучі,

з красивих парків Ірпеня.

Волосся сиве з люті рвучи,

Ми всі сьогодні з Ворзеля і Мощуна

Війна підступна. Сука нехреще́на

попа хирлявого скалічене байстря,

На моїх землях древніх і священних

ґвалтує люд “за батюшку царя”.

За золоті сережки, телевізор, ковдру,

Варення баночку і дрібку мідяків

безглуздий син тупої мамки-шльондри

моїх і ваших знищує батьків.

Його навчив вбивати телевізор,

А грабувати він і так умів.

Він строковик, ось-ось відбувся призов.

Везе в посьолок двійко килимів.

Везе обручку з пальчика хохлушки -

її застрелив він за АТБ…

Хотів стіралку - не подужав самотужки.

Важка, зараза, лусне ще хребет!

Він вже в РБ. Просушує онучі,

Нервує, бо наснилася труна

І не здогадується, що ми всі родом з Бучі.

Ми всі сьогодні з Ворзеля і Мощуна…

За нами Бог, і правда, і звитяга

цегляні крихти, кров і смерті тінь.

Братерство, лють і невгамовна спрага -

За нами Буча, Ворзель та Ірпінь!

Ihor Darmostuk