18 травня цього року💙💛 в Україні відзначають день вишиванки.
Вишиванка - це предмет гордості українців. Це традиція, яка передавалася з покоління в покоління, попри численні утиски української культури. Сьогодні - це ще й символ боротьби українського народу.
А знали ви, що:
1. Першим, хто поєднав українську вишиванку із буденним одягом став Іван Франко. Саме він стильно скомбінував вишиту сорочку із піджаком.
2. У кожному регіоні України техніка вишивання, орнамент, традиційні кольори, якими вишивають сорочку є різними.
3. Вишиті візерунки на сорочці наносили на самі уразливі частини тіла - горло, груди і сонячне сплетення.
4. Вдавнину вишиту сорочку не можна було купити. Кожна дівчина, навіть знатного роду, повинна була уміти вишивати. А в селах кожна дівчина-наречена перед весіллям зобов'язана була вишити особливу святкову сорочку своєму нареченому.
5. Першу сорочку, зшиту з нової тканини, дитині дарували до триріччя. Мама створювала для чаду унікальну вишивку-оберіг червоними нитками - кольором родинного кровного зв'язку.
6. Кожен колір у вишивці має своє символічне значення: червоний означав любов і пристрасть, чорний - втрату і тугу, білий - невинність і чистоту, жовтий - радість і надію, синій - воду, небо, спокій і жіноче начало.
7. Було принципово важливим, щоб на зворотному боці вишитої сорочки не було вузликів. Вважалося, що ці вузлики можуть стати причинами помилок і нещасть в житті людини, яка носитиме вишиванку.
Особливо велике значення православні християни надають останньому тижню Великого посту, що передує Великодню. Саме в цей період починають випікати паски та фарбувати яйця. Також віряни дотримуються найсуворішого посту. Найважливішими днями вважаються Чистий четвер (13 квітня 2023 року) та Страсна п'ятниця (14 квітня 2023).
Увечері в суботу проводиться Великодня служба. Після настання півночі в церквах починається Великодня заутрення — урочисте богослужіння. До сходу сонця потрібно освятити паски, крашанки та інші продукти, які несуть віряни в великодніх кошиках.
Після закінчення богослужіння вся родина збирається разом за святковим столом, члени сім'ї їдять освячені продукти. Починають трапезу з яєць. Потім відвідують родичів і друзів, щоб обмінятися великодніми привітаннями, що називаються "христосанням".
Також цього дня заведено роздавати милостиню, щоб залучити в свою оселю благополуччя.
Що не можна робити
Крім фізичної праці, у Великодній день існує кілька інших заборон. Зокрема, не можна:
сваритися, лаятися, лихословити;
викидати освячені продукти;
ходити на кладовище;
вінчатися.
До великоднього кошика не можна класти ножі, алкогольні напої, овочі та фрукти, матеріальні цінності, страви з крові тварин.
Тут підібрані посилання, за якими ви зможете скласти власне великоднє меню та кошик, а також познайомитися з традиціями та особливостями святкування Пасхи в різних регіонах України. Смачної паски, гарних свят та перемоги💙💛
Лютий – другий місяць року у григоріанському календарі, має 29 днів у високосні і 28 днів – у звичайні роки.
Назва лютий закріпилася за місяцем у кінці XIX сторіччя. Цей місяць завжди мав люту вдачу.
У лютому характерні пронизливі сніговії, колючі морози, вітри й перемети.
Про це свідчать і давні назви місяця: крутень, зимобор, криводоріг, казибрід, межень (межа між зимою й весною). Інші народні назви лютого:лютень, бокогрій......
В українців, як і в білорусів, закріпилося слово місцевого походження: лютий. Його етимологічне коріння пов’язане з конкретними природними реаліями.
У багатьох народів, зокрема, і в стародавніх римлян, останній місяць зими завершував річний цикл. Не випадково Овідій писав: «Дивно, чому новий рік починається в холоднечу? Хіба не краще започатковувати його світлою і сонячною дниною?» Тому римляни річний відлік починали з березня, а лютий вважали останнім місяцем року. Звідси й латинська назва «фебруаріс», себто «очищення». Цією назвою користується більшість європейських народів.
Хоч і вважають, що другий місяць року найконозистіший, та все ж сонце повертає на весну – і в лютому день збільшується майже на 3 години.
Лютий багатий снігом, а квітень – водою. Лютий сильний хуртовиною. Ой і лютий місяць лютий, ще спитає, як ти взутий! В лютому багато инею на деревах – буде багато меду. Для гарного кота і в лютому – березень. Як у лютому аукнеться, так восени відгукнеться. В лютому зима з весною вперше зустрічається. Хуртовини та завірюхи під лютий полетіли. У лютого два друга: мороз і в’юга. Лютий зиму видуває, а березень ламає. Лютий і теплом приголубить, і морозом віддубасить. Лютий три години дня додасть. Лютий якщо морозом не візьме – то всі дороги замете. Вже лютий геть підгриз, кидай сани – бери віз. В лютім сонце іде на літо, а зима – на мороз.
Лютень казав: «Якби я в батькових літах, то бикові-третякоі роги вирвав би». «Якби мені та сила, що в січні, – каже лютий, – то я бикові-третякові роги вломив би». Лютневі прикмети: метелиці та замети. Як, лютий, не лютуй та не жур, а на весну брів не хмур. Лютневий сніг за золото дорожчий. Лютий однією рукою гладить ніс, а иншою – за нього клацає. Лютий мінливий: то січнем потягне, то березнем прогляне.
Лютий будує мости, а березень їх ламає. Лютий воду відпускає, а березень підбирає. У лютому у дня більше світла, у ночі менше холоду. Настав лютий – тверезий взутий, а пияк босий всяк. Як настане лютий, то спитає, чи вдягнені, чи взуті. Місяць лютий виганяє ковалів із гути. Місяць лютий – гострокутий. Лютий додає до весни охоти, але ти взувай ще добрі чобóти. Часом лютий змилується, що людина роздягнеться, але часом такий гострий, що промерзнеш аж до кості. Спитається лютий, чи добре ти взутий (Питає лютий: «Чи ти добре взутий?»).
Питає лютий, чи добре взутий, а марець (березень) хватає за палець. Лютий питається, чи в добрі чоботи кожен взувається; Місяць лютий, чи ти взутий, питає, а місяць марець із трояка-бика ріг збиває. Скільки межень не лютує, а все одно худоба (людина) весну чує. Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур. Лютий – місяць вітрів і кривих шляхів. Лютий лютує, та весні дорогу готує. Тисни, лютий, не тисни, а вже ближче до весни!
Недарма в народі мовиться: січень, Пилипе, снігом засипле, лютий, Миколо, голками коле, а березень, Андрію, то дощем, то снігом сіє. А найточніше характеризує його народне прислів’я: «Лютень сказав: «Якби я був у батькових літах, то бикові-третякові роги вирвав би!». Але сила у нього вже не батькова, бо лютий зиму видуває, а березень її ламає.
Мушу пояснити і чи не найголовнішу ознаку лютого: він – найкоротший місяць року. Чому ж така доля випала сáме лютому, наймолодшому місяцеві зими, другому (в наш час) місяцеві року? Як відомо, у глибоку давнину у багатьох народів рік, згідно із сонячним колодарем, мав неоднакову кількість днів: у римлян, напр., 355, єгиптян – 365. Щоб уніфікувати цю розбіжність, Юлій Цезар на 46 році до н. е. за допомогою астронома Созігена запровадив т. зв. юліанський календар, котрий мав 365 днів і 6 годин. Через кожні 4 роки «набігав» зайвий день, який долучали до останнього місяця року. Ним був лютий. Так утворилося поняття високосний рік.
Але й ця система виявилася недосконалою. Щороку залишалися поза обліком 11 хвилин і 14 секунд, котрі через кожні 128 років утворювали додатковий день. А це заважало чітко прогнозувати релігійні свята. Тоді папа римський Григорій XIII 1582 року (на той час неточність уже становила 10 днів) запропонував перенести літочислення з 5 на 15 жовтня, а за вікові високосні роки вважати лише ті, в котрих число сотень ділиться на 4 (напр., 1600, 2000). Таким чином, середня тривалість року у григоріанському календарі довша за справжню лише на 26 секунд. Цим літочисленням ми й користуємося по сьогодні. Отака історія з останнім місяцем зими.
Другий місяць року завершував обрядові вечорниці. Все рідше й рідше збиралися хлопці та дівчата на свої традиційні гулі. Та це й природно: коротшали ночі, у господарствах додавалося роботи, адже потрібно було готуватися до найвідповідальнішої для селянина пори року: весни. Люди жили світлим передчуттям пробудження природи й очікуванням весни, до якої ще – всього місяць.
Нехай цей місяць не буде лютим до Вас!
четвер 13 2022
Напередодні Старого Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим) або святого Василя Великого (14 січня), український народ визначає Маланку, або Щедрий вечір. Під час Щедрої вечері накривають багатий стіл (щедрий вечір), де переважають м'ясні страви. Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальні хліби – «Маланку» та «Василя». Назва свята походить від святої Меланії, день якої припадає на 13 січня (31. 12. – за ст. стилем). Маланка колядує до ранку. Уранці 14 січня – на Старий Новий рік (день, присвячений Василію Великому), – маланкувальники ходять посівати: зайшовши до хати, сиплють зерном і приказують:
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком всіх вітаю!
Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), ритуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками («Маланка», «Коза») та ін. Деякі з них широко побутують й донині. Щедрування – давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щедрувальників (переважно молодь) піснями славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось «магічними» діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. Обрядових новорічних пісень — щедрівок (різновид колядок) співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині, були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні. Ще один давній звичай цього дня – засівання (посипання). У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю.
За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань. Вечір цей зветься Святим чи Свят-Вечором, або ж Навечір’ям Різдва Христового, що припадає на 6 січня.
Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн – і східного, і західного обрядів – та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім’я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.
Однак не менш важливою була завчасна й серйозна підготовка до різдвяно-новорічних обрядів. Обов’язково з пори жнив зберігали обжинкового Дідуха та відбирали пахуче сіно. До свят завершували всю важливу роботу по господарству – від наведення ладу в хаті та обійстві до ремонту робочого реманенту, ткання полотна й вичинки шкір.
За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й розмальовували квітами комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов’язково намагалися справити новий одяг для всіх членів родини та купити новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву. У підготовці були задіяні усі – і малі, і старі.
Традиціїї та звичаї – Святвечір
За день до Різдва, 6 січня за новим стилем, господарі до світанку починали готувати кутю, а також узвар, які вважалися Божої їжею. Приготування Божої їжі велося з дотриманням старовинного українського ритуалу. Дрова в печі укладали по-особливому, а запалювали «живим» вогнем – іскрою від кресала або тертя двох деревинок, які пізніше замінили сірниками. Воду для їжі використовували «непочату», тобто набрану до світанку. Так само «до світла» потрібно було спекти книш, який замішувався як звичайний хліб, але з невеликим хлібцем зверху, який називали душею. Цей хлібець призначався душам померлих родичів. Після книша ставили в піч пісні пироги. Потім готувалися на непочатій воді в новому посуді інші пісні страви. На святковому столі в Святвечір мали стояти дванадцять пісних страв.
Готову пшеницю для куті діставали з печі і додавали до неї горіхи, родзинки, мак і мед. Пшениця символізувала вічне життя, мед – щастя Святих на Небесах. Узвар варили на досвітній воді із сухофруктів – сушених яблук, слив, груш, вишень. Вся Божа їжа повинна бути готова до сходу сонця.
На світанку, з першими променями сонця, що сходить, господарі відкривали всі двері в будинку, в господарських будівлях, відкривали ворота у двір, щоб впустити в своє обійстя достаток, багатство, хороший урожай. Свяченим маком обсипали худобу та іншу живність, а також комори й погреба, щоб захистити господарство від злих сил. Коли все було готове до свята, вносили в хату «Святки» – ритуальні символи наступаючих свят. За ними вирушали в клуню батько зі старшим сином. Батько ніс «непочату» воду, а його син тримав у руці три колоски. У стодолі господар окропляв принесеної водою заготовлені з осені в’язанки з сіном і Рай-Дідуха й читав молитви, дякуючи Богові за даний в минулому році врожай і просячи гарного врожаю, достатку і здоров’я у наступному році.
Взявши Дідуха й більшу в’язанку сіна, батько з сином несли їх у хату. На порозі їх зустрічала господиня, тримаючи в руках книш та запалену свічку. Дідуха встановлювали у Святому кутку – покуті, а сіном встеляли стіл і підлогу в хаті. Діти з радістю каталися по запашному сіні на підлозі – цей ритуал сприяв тому, щоб у дворі було багато живності.
На стіл, за українською традицією, стелили дві скатертини. Першою накривали сіно на столі. Ця скатертина призначалася добрим духам, на неї розкладали по кутах столу часник або чар-зілля. Зверху накривали другою скатертиною, на яку, в центрі столу, господар ставив книш, а господиня – коровай зі свічкою.
Весь цей день всі домочадці, крім малюків, нічого не їли, бо це останній день Різдвяного посту. Всі чекали появи першої зірки на нічному небі. До святкової вечері на Святвечір люди надягали гарний одяг, спеціально приготовану для цього свята.
Весь день і вечір шостого січня не прийнято було йти з дому, ходити в гості, не можна нічого позичати. Вся родина повинна бути разом, а якщо хто до цього виїжджав з дому, то намагався до свята обов’язково повернутися. Перед початком Святої Вечері господар виголошував молитву.
У наш час традиції Святого Вечора дотримуються більшістю людей і в селах, і в містах. Не всі ритуали пам’ятаються, але основні звичаї – зустрічати свято всією родиною, з хорошими думками і побажаннями, з подарунками та частуваннями, як і раніше живуть і шануються українським народом.
Що приготувати на Святвечір
Хоча Святий Вечір припадає на останній день Різдвяного (пилипівського) посту, і всі страви, які до свята готують господині – пісні, називається вона багатою вечерею, бо стіл у цей вечір багатий 12-тьма стравами. Традиційно на Святу Вечерю стіл прикрашали:
У грудні дуже багато християнських і народних свят, майже кожен день має свої традиції, прикмети і значення. До вашої уваги коротенький відеоролик. Переглядайте з насолодою з чашкою гарячого чаю і будьте здорові❤❤❤
1 грудня — Платона і Романа
Прикмети: який перший день грудня, така й зима. Виглядайте зиму з Платона й Романа, щоб похвалити її на Масляну.
Казали: якщо 1 грудня погода гарна, то буде погожою й ранньою весна.
3 грудня — Свято Прокла
Якщо цього дня йде сніг, то 3 червня йтиме дощ.
За народним повір’ям, «Прокли проклинали нечисть під землею, щоб не виходила».
4 грудня — Введення у Храм Пресвятої Богородиці (Третя Пречиста)
У народі це свято здавна пов’язували з початком справжньої зими. Вважалося, якщо сніг випаде до Введення – він обов’язково розтане. А коли після Введення сніг піде – то настане зима.
Хоч і мовитися, що «Введенські морози ще зими не роблять», але під цю пору стає все холодніше й холодніше. Земля вже чекає білої шуби, сподіваючись, що «Третя Пречиста снігом прикриває».
Народні прикмети:
Введенські морози зиму на ум наставляють.
Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави.
Сильні морози — всі свята будуть холодними.
Як на Введення буде вода, то влітку буде молоко.
Введенські морози ще зими не роблять.
Хто по Введенню сіє, той на хліб надіється.
Якщо сніг випаде до Введення, то швидко розтане.
5 грудня — Прокопа
З Прокопового дня — надійний санний шлях. Колись у цей день люди гуртом виходили мітити дорогу солом’яними віхами, щоб мандрівники не збилися з дороги: «Прийшов Прокіп — зробив розміт, по снігу ступає — дорогу копає».
6 грудня — Канун Святої Катерини
Звечора дівчата розпочинали гадати: крали в чужому садку гілочку вишні і ставили її у воду. Якщо вона до Різдва розцвіте, то дівчина того ж року вийде заміж.
7 грудня — Великомучениці Катерини
Катерина — свята великомучениця — родом з Олександрії, прийняла мученицьку смерть в 307 році. Відомості про знайдення її мощей та відзначення її пам’яті відносяться до 8 ст. Її мощі були знайдені християнами і перенесені в монастир на Синайській горі. Цей монастир збирав багато прихожан. Шанувати святу почала Східна церква, а пізніше — і на Заході.
У народі вважають, що Катерина — покровителька шлюбу й наречених, їх захисниця. Тому 7 грудня — день жіночої долі.
Прикмети та приказки до цього свята:
На свято Катерини ховайся під перину.
На Катерину холодно — буде голодно.
З Катерини зима візьме не миттям, то катанням, не голодом, то холодом.
Катерина по воді, то Різдво по льоді.
9 грудня — Георгія Побідоносця, Єгорія, Юрія, Юр`їв день
У цей день відбулося освячення в церкві мученика Георгія в Києві (1056 р.). Цей день називають ще осіннім, або холодним Юрієм (на відміну від весняного 6 травня), Юрієм зимовим, вовчим заступником. В.Скуратівський говорить, що в одній з легенд розповідається про блискучу перемогу Георгія над страшним Змієм-Драконом. Біля міста було болото, в якому жило чудовисько, — йому віддавали на поталу хлопців та дівчат. Коли черга дійшла до дочки правителя міста, Георгій заступився за неї. Він звернувся з молитвою до Бога й волею Господа знесилений Змій сам падає до ніг Георгія. Подвиг Георгія зображено на багатьох іконах.
На честь перемоги Георгія над Змієм в Україні і введено свято, яке не супроводжується особливими обрядами.
Відома приказка: «Ось тобі, бабусю, і Юр’їв день!» — теж стосується зимового свята. Колись, після закінчення основних польових робіт, селянам дозволялося переходити від одного пана до іншого протягом двох тижнів — тиждень до Юрія і тиждень після нього.
13 грудня — Андрія Первозванного
Місяць грудень ще має назву «андрієць» від народного свята Андрія. 13 грудня у західних і східних християн вважається днем мученицької смерті першого із дванадцяти апостолів Христових Андрія Первозванного. Його прибили цвяхами до хреста, поперечні бруси якого прибиті навкіс (Андріївський хрест).
Андрій — один з учнів Іоанна Хрестителя — був покликаний на Іордані Ісусом.
«Первозванним», за святим Євангелієм та грецькою легендою, називається так тому, що зі своїм братом Петром й двома синами Заведея найближче стояв з учнів до Христа. За церковними легендами, святий проповідував християнство у Скіфії, у самому Царгороді, на узбережжі Чорного моря та в околицях Києва.
У староукраїнському літописі, датованому ХІІІ століттям, розповідається, що Андрій зі своїми учнями доплив угору по Дніпру до гір, сказав на його березі: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков». Вийшовши на гори, благословив їх і поставив хрест. На цьому місці потім з’явилася Андріївська церква, Андріївський узвіз у Києві.
О.Воропай стверджує, що Андрій Первозванний — християнський святий, але в народній традиції звичаї та обряди в цей день мають стародавній, дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити».
Етнографи вважають, що в осінньо-зимовому циклі свято Андрія — одне з найцікавіших, найулюбленіших. Стародавня його назва «Калита» збереглася з дохристиянських часів. Тоді вечорницькі зібрання молоді, об’єднані цією назвою, розпочиналися 13 грудня і, припадаючи на період зимового сонцестояння, тривали до повороту сонця на весну, тобто до Різдва. Це був час найактивнішого язичницького ворожіння, відгадування долі, застосування різноманітних закликань і ритуальних дій, що в більшості залишилися в народній пам’яті і заповнили свято християнського апостола.
Напередодні цього дня ніч народ іменує Андрієвим вечором або Андрієвою ніччю, коли, за народним повір’ям, молодим дівчатам і хлопцям бачиться образ судженого або судженої. Для цього, лягаючи спати, клали кусочок хліба під подушку, приказуючи: «Суджений-ряджений, йди до мене їсти». Вірили, що побачать своїх майбутніх чоловіків та жінок.
Дівчата молились Андрію Первозванному, щоб послав доброго, хорошого жениха.
Прикмети і приказки, що пов’язані зі святом Андрія:
Якщо на Андрія сніг не йде — вся зима буде малосніжна й тепла.
На Андрія жінки намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти.
На Андрія треба кожуха-добродія.
На Андрія робиться дівицям надія.
На Андрія вложи руку в засув у хліві.
14 грудня – Наума (Святого пророка Наума)
У давні часи навчальний процес розпочинався взимку – 1 грудня за старим стилем (14 – за новим). То була найзручніша пора здобувати освіту для сільських дітей. Бо, найосновніші сільськогосподарські роботи вже було завершено.
Пророк Наум, за народними віруваннями, — покровитель знань і доброчинства. Напередодні дня святого пророка Наума батьки відвідували дячка (вчителя) і домовлялися про плату (зазвичай це було забезпеченням дровами на зиму, салом та ковбасами на Різдво, допомога в полі під час сівби чи жнив).
Увечері до «кашоїда» приходив хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжку, застеляли її кожухом, і гість підстригав хрещеника, щоб «добре в голову йшла наука».
Роблячи перший підстриг, він казав: «Батюшка Наум, виведи синка на ум».
Потім сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Школяр вечеряв пшонянкою, бо «треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати науку». Вранці син із батьком йшли до церкви, де панотець читав над його головою «Євангеліє». Повернувшись додому, син знову снідав кашею, а потім ставав навколішки, молився, а мати благословляла його іконою.
17 грудня — Великомучениці Варвари
Варвара — означає чужоземка. А названа великомученицею тому, що вона пішла зі світу з волі батька.
Святкують тільки жінки. У цей день дівчата готували вареники з маком чи з сиром, серед яких обов’язково мали бути й «пірхуни» – заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили «пірхуном».
Прикмети цього дня:
Яка погода на Варвари, така й на Різдво.
Дерева в інеї — урожай на фрукти.
Якщо горобці збираються на деревах і цвірінькають, то буде тепла зима.
Хто заспить на Варвару, той цілий рік буде сонливий.
Коли на Варвари мороз приліз – ховай сани, бери віз.
Якщо на Варвари болото – зима буде красна, як злото.
Варвара показує дорогу, Сава мости мостить, а Микола пригвоздить.
18 грудня — Сави
Свято Варвари вважалося жіночим, а Cави — чоловічим. Цей день відзначали жартівливими обрядами і особливо активно в тих родинах, де були чоловіки з таким ім’ям. Тут справляли обряд «похорону Савки»: збиралися родичі й сусіди, вітали іменинника, а він частував гостей горілкою. Жінки веселилися в рукодільницьких гуртах, бо прийшла пора «і савити, і варварити, і куделю кучмарити». На нероб казали: «Савила та варварила, і сорочки собі не справила».
Відомі й інші прислів’я до цього дня:
Який Сава, така йому й слава.
По Савці свита, бо на Савку й шита.
Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці.
Сава приїхав на білих санках.
Савка бідний, Микола багатий.
Сава — батько зимового Миколи.
19 грудня — Миколая Чудотворця (Миколи зимового)
Це одне з найвизначніших, найвеселіших свят. У ньому дуже виразно поєдналися як дохристиянські, так і християнські звичаї та традиції.
Важливість святого і його свята підтверджується тим, що майже в кожній сім’ї обов’язково повинна була бути ікона Миколи Чудотворця.
І православні вважають Миколу Чудотворця заступником перед Богом, а козаки — покровителем під час походів.
Свято Миколая відзначалося по-різному в Україні. На відміну від весняного, зимового Миколая святкували особливо урочисто. Була така традиція: особливо шанований у сім’ї чоловік, часто дідусь, переодягався в «Доброго Миколая» і розносив чемним, слухняним дітям подарунки.
19 грудня, після служби Божої, сусіди та родичі вітали того, хто мав ім’я Микола. Господиня пригощала вітальників пивом, пирогами, смачними стравами. А ім’я Микола дуже поширене серед українців.
Після цього свята починали готуватись до Різдва: кололи свиней, купували продукти на базарі.
А дівчата кожного вечора збирались на вечорниці. Тут вони шили, пряли, вишивали. Хлопці розповідали різні бувальщини та небилиці, співали пісні, танцювали.
З Миколи починалася справжня зима. «Миколай бородою трусить, дорогу стелить». Старалися із зібраного врожаю віддавати борги: «Коли ти не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи».
На Миколая хлопці вже починали домовлятися про колядки.
Прислів’я та прикмети до дня Миколи:
Після Миколи пшениця вкриє поле.
Хвали зиму після Миколи.
До Миколи та й ніколи.
Варвара постелить, Сава погладить, а Микола стукне.
Як випаде великий іній — на гарний врожай хліба.
Як на Миколи піде дощ, то буде врожай на озимину.
Морозяний день — на урожай хліба й городини.
Перед Миколою іній — гарний овес вродить.
Який Микола зимовий, такий і весняний.
На зимового Миколи багато снігу — на літнього Миколи буде багато трави.
Хвали зиму після Миколи.
20 грудня – Амвросія, Андросія
Кожна дівчина мала приміряти до себе дванадцять одежин і одягти найзручнішу. Якій не дісталося по розміру, то прив’язували спідницю ззаду до поперека і посилали на дерево «трусити груші». Підійшовши до верби, вона вилазила на дерево і струшувала його. Подруги, що стояли внизу запитували: «Що ти тут трусиш?». «Груші», – відказувала вона. «Так то ж не груші, а хлоп’ячі душі!» – одказували гуртом дівчата. Зібравши «натрушених груш» – сухих паличок, ішли на досвітки. Котрій з них уночі присниться хлопець, за того, вважалося, й вийде заміж.
22 грудня — Ганни
На день зачаття св. Анни припадає зимове сонцестояння. Це найкоротший день року, його називають «народини сонця». В давнину був такий звичай: дзвонареві, який сповіщав про народження сонця, давали 24 срібняки, а за те, що оголошував улітку «повернення сонця на зиму», змушували добу відсидіти у в’язниці.
День Ганни не відзначається особливими обрядодіями. Хіба що вагітні жінки не працювали, ретельно постували. 22 грудня дівчата на своїх сходках домовлялися, як будуть проводити різдвяні свята. На Ганни, крім узгодження різдвяних свят, виготовляли до них прикраси — «павуків» та «їжаків» з соломи.
З 22 грудня жінки активно готувалися до свят: білили, прибирали оселі, краще вгодовували свиней.
Велися спостереження і за погодою:
Після Ганни сонце повертає на літо, а зима — на мороз.
Прийшли Ганки — сідай у санки.
Яка Ганна до полудня, така зима до кінця грудня.
Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки.
25 грудня – Спиридона Сонцеворота (Преподобного Спиридона Чудотворця)
За довголітнім прогнозуванням, це найхолодший день грудня, бо «сонце переходе на другий бік». У давнину намагалися не працювати, щоб миші не їли соломи, а тому обкурювали димом оселі, бо «Святий Спиридон всю нечисть з хати вон». Найбільше остерігалися свердлити, бо будуть черв’яки нападати. Спиридон Сонцеворот небо плечима підпирає – дня добавляє.
В цей день прогнозували погоду на цілий наступний рік.
Кожен день від Спиридона-сонцеворота повинен відповідати погоді чергового місяця: 26 грудня прогнозували січень, 27 – лютий, і так аж до Різдва. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували всі примхи погоди, щоб визначити яким буде рік.
Говорили, що на Спиридона дня прибуде на макове зерня.
26 грудня – Євстрата
Починають різати птицю та колоти свиней, готуючись до Різдвяних свят. Вважається, що з Євстрата день прибавило на п’ядь (п’ядь – народна одиниця вимірювання пальцями рук).
29 грудня – Аггея
За спостереженнями, це холодний день з лютим морозом. Якщо сніг привалив впритул до парканів на Аггея – невдале літо, якщо залишається проміжок – на врожайне. На Аггея сильний мороз – буде він аж до Хрещення (19 січня), рясний іній – свята будуть теплими.
Трійця – одне з головних християнських свят, яке відзначається через сім тижнів після Великодня, тобто на 50-й день. З давніх-давен цього дня прикрашають житло гілками дерев, травами та квітами.
Зелень як оберіг
На Трійцю в храмах правлять святкові служби. Під час них освячують зелень, яку потім несуть додому і прикрашають домівки. Особливою пошаною користувались обереги, сплетені напередодні свята із лікарських трав і освячені на Трійцю. Вони ще довго зберігались в домі поблизу ікон.
Табу на фізичну працю
На Трійцю, як і на великі свята, не можна працювати на городі, прибирати в домі, шити, прати, лагодити щось. Краще взагалі відмовитися в цей день від фізичної праці.
Свято без річки
Напередодні Трійці усі ретельно прибирають домівки та чепуряться самі, а от в три дні Зелених Свят це робити заборонено. За народною легендою, купання в річці може розбудити русалок, котрі затягнуть плавця на дно водойми.
Родина за столом
На Трійцю найкраще зібрати усю родину за столом, в центрі столу поставити букет із живих квітів та зелені. Господині у всі часи готували різні смачні страви до святкового столу та запрошували родичів у гості. Вся родина бажає один одному здоров’я та довгих років життя.
Голуб – символ свята
В Україні символом Святого Духа вважається білосніжний голуб. В деяких регіонах країни на Трійцю випікають святкове печиво у формі білих голубів. У різних країнах Європи є свої традиції та особливості, пов’язані із цим святом. Наприклад, в Італії головний символ свята, троянду, розділяють на пелюстки та розкидають по своєму житлу, як ми розкидаємо усю зелень.
5 прикмет на Зелені Свята
«На Трійцю посватався, а на Покров одружився, значить, шлюб буде довгим, щасливим». Добрим знаком вважалось посвататись саме у ці святкові дні.
Щоб всілякі негаразди та хвороби обходили стороною, на Трійцю подавали щедру милостиню і не відмовляли нікому в допомозі
На свято Трійці дівчата плели вінки і пускали їх водою. Якщо вінок розвалиться - бажання не збудеться. Зазеленіє - в дівках ходити
Якщо на Трійцю вмитися ранковою росою, то молодість і врода ніколи не покинуть;
Ще на Трійцю робили обряд на любов: влаштовували святковий обід, запрошували сусідів і родичів, стіл застеляли скатертиною. Після обіду скатертину не прали, а клали її на ніч під ліжко подружжя. Цей обряд мав допомогти зміцнити любов та взаєморозуміння між чоловіком і дружиною. Після прання скатертиною не користувалися до наступної Трійці
