29 вересня 1941-го - 85 років тому - в Бабиному Яру почалися масові розстріли, які тривали протягом двох років. Ця київська місцина, що стала мовчазним свідком злочину нацистської Німеччини та її репресивної машини, перетворилася на один з всесвітніх символів Голокосту.
Як виглядає на практиці німецьке Judenpolitik (політика щодо євреїв), Київ побачив 19 вересня вже за кілька годин після приходу нової влади, коли вояки 75-ї піхотної дивізії почали хапати на вулицях євреїв для розбирання вуличних барикад.
Нова влада давала зрозуміти, що для неї то люди другого сорту.

• Бабин Яр не один: 10 місць наймасовіших розстрілів євреїв України

• "Пам'ятати, щоб не повторилося". Як в Україні відновлюють місця пам'яті жертв Голокосту

• 1941 рік: трагедія Бабиного Яру

Невдовзі патрулі вермахту за наказом командира 29-го армійського корпусу влаштували акцію перевірки паспортів на вулицях - євреїв затримували.
Когось одразу розстрілювали неподалік (у спогадах відомого києвознавця Дмитра Малакова згаданий один з таких епізодів біля колони Магдебурзького права), інших, понівечених, ледь живих, відправили до тимчасового табору військовополонених на стадіоні "Зеніт" (нині "Старт"). За кілька днів там налічувалося 1600 євреїв.
Далі, очевидно, мало бути так, як у всіх великих містах, що їх захоплювали армії Гітлера: спочатку реєстрація євреїв, тоді створення гетто, потім вивезення до концтабору, а вже там знищення. І паралельно нагнітання антисемітської істерії, щоб мати підтримку місцевого населення.
У Києві першою ластівкою пропагандистського "промивання мізків" стала велика за обсягом стаття такого собі К. Дніпрова "Моральна інквізиція", що її подала газета "Українське слово" 24 вересня. За автором, в усіх негараздах життя винні виключно євреї.АВТОР ФОТО,СТАНІСЛАВ ЦАЛИК
Але звичний "сценарій" ізоляції євреїв виявився непотрібним, адже того ж дня після 15-ї години почалися вибухи будинків на Хрещатику, влаштовані диверсантами НКВД.

 

29 вересня 2026 року виповнюється 160 років від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського — видатного українського історика, науковця, літературознавця, громадського та політичного діяча, академіка, одного з творців модерної української історичної науки та визначних діячів українського державотворення.

Постать Михайла Грушевського посідає особливе місце в історії України. Його життя було нерозривно пов’язане з розвитком української науки, культури, національної свідомості та боротьбою українського народу за право самостійно визначати власне майбутнє.

Життя, присвячене Україні

Михайло Грушевський народився 29 вересня 1866 року в місті Холм у родині освічених людей. Дитинство та юність майбутнього вченого минули в різних містах, зокрема на Кавказі, де його батько працював педагогом.

Навчаючись у Тифліській гімназії, Грушевський виявив великий інтерес до історії, літератури та української культури. Саме в юні роки почалося його захоплення історією України, яке згодом стало справою всього життя.

У 1886 році він вступив до Київського університету Святого Володимира, де навчався на історико-філологічному факультеті. Під керівництвом відомого історика Володимира Антоновича розпочав серйозну наукову роботу та дослідження української історії.

Після завершення навчання Михайло Грушевський продовжив наукову діяльність і вже в молодому віці здобув авторитет як талановитий історик та дослідник.

Наукова спадщина

Одним із найважливіших напрямів діяльності Михайла Грушевського стало формування цілісного бачення історії України як окремого та самобутнього історичного процесу.

Головною працею його життя стала багатотомна «Історія України-Руси». Учений працював над нею протягом багатьох років, прагнучи створити ґрунтовну історію українського народу від найдавніших часів до сучасної йому доби.

Ця праця стала фундаментальною для української історичної науки. Грушевський доводив безперервність українського історичного розвитку, досліджував політичне, соціальне та культурне життя українських земель, діяльність Київської Русі, Галицько-Волинської держави, козацької доби та подальших періодів української історії.

Наукова спадщина Михайла Грушевського не обмежувалася історією. Він досліджував українську літературу, фольклор, етнографію, археологію, суспільне та політичне життя.

Праця у Львові

Важливий період життя вченого пов’язаний зі Львовом. У 1894 році Михайло Грушевський очолив кафедру всесвітньої історії зі спеціальним оглядом історії Східної Європи у Львівському університеті.

У Львові він активно працював над розвитком української науки та організацією наукового життя. Значну роль відігравала його діяльність у Науковому товаристві імені Шевченка, яке під його керівництвом перетворилося на потужний осередок української науки.

Грушевський підтримував молодих науковців, організовував дослідження, працював над виданням наукових праць та сприяв розвитку української історичної школи.

Михайло Грушевський і українське державотворення

Події початку ХХ століття докорінно змінили життя Михайла Грушевського. Українська революція 1917 року відкрила можливість для відновлення української державності.

Після падіння Російської імперії Грушевський повернувся до Києва та став одним із провідних діячів українського національного руху.

У березні 1917 року його було обрано головою Української Центральної Ради.

Під його керівництвом Центральна Рада стала головним представницьким органом українського національного руху. У цей період було проголошено чотири Універсали, які стали важливими етапами українського державотворення.

Особливе значення мав IV Універсал Української Центральної Ради, проголошений 22 січня 1918 року, яким Українська Народна Республіка була проголошена самостійною, ні від кого не залежною державою.

Михайло Грушевський відіграв вагому роль у цих історичних процесах, поєднуючи наукову працю з активною громадсько-політичною діяльністю.

Учений і державний діяч

Для Грушевського ідея української державності була тісно пов’язана з розвитком самого українського суспільства. Він виступав за демократичні принципи, розвиток освіти, культури та місцевого самоврядування, захист прав людини та національних прав українців.

Він прагнув, щоб українці усвідомлювали себе окремою історичною спільнотою, знали власне минуле та відповідально ставилися до майбутнього своєї держави.

Саме тому його діяльність не можна розглядати лише як працю історика. Михайло Грушевський був людиною, яка поєднала науку, культуру, громадську діяльність і державотворення.

Останні роки життя

Після поразки Української революції Грушевський був змушений залишити Україну. У наступні роки він продовжував наукову роботу, перебував за кордоном, а згодом повернувся до Києва.

У радянський період його діяльність перебувала під постійним контролем влади. Попри складні обставини, Грушевський продовжував працювати, досліджувати історію та писати наукові праці.

Михайло Грушевський помер 24 листопада 1934 року в Кисловодську. Його поховали в Києві на Байковому кладовищі.

Значення постаті Михайла Грушевського

Ім’я Михайла Грушевського назавжди увійшло в історію України. Він залишив величезну наукову та культурну спадщину, яка й сьогодні має важливе значення для українського суспільства.

Його праці допомагають краще зрозуміти історичний шлях українського народу, витоки української державності та формування національної ідентичності.

Особливо актуальною спадщина Грушевського є сьогодні, коли Україна знову змушена відстоювати свою незалежність, територіальну цілісність та право на власний історичний шлях.

160 років від дня народження Михайла Грушевського — це нагода згадати не лише видатного історика, а й державотворця, який присвятив своє життя вивченню минулого України та утвердженню її права на самостійне майбутнє.

Знання власної історії є важливою складовою національної стійкості. Адже народ, який пам’ятає своє минуле, краще розуміє ціну свободи, незалежності та державності.

Михайло Грушевський залишив нам не лише фундаментальні наукові праці — він залишив приклад служіння Україні знаннями, працею та власним життям.