Ви знали, що мелодія всесвітньо відомої пісні «Carol of the Bells» належить українському композиторові? Точно знали!
На календарі зима, за вікном час від часу пролітає сніг, і хтось уже ввімкнув удома гірлянду. Тож під цю атмосферу вирішила поділитися такою ж передсвятковою цікавинкою.
Над всесвітньо відомим варіантом «Щедрика» український композитор Микола Леонтович працював майже все життя. Вперше «Щедрик» був виконаний хором Київського університету в 1916 році.
5 жовтня 1921 року «Щедрик» почули в Сполучених Штатах Америки - на концерті в Карнегі-Холі в Нью-Йорку.
З відео можна послухати, як цей твір звучить різними мовами.
Кілька днів назад писала пост про день чаю і вже сьогодні вирішила повернутися до цієї смачної запашної і затишної теми. Цей напій заслуговує вашої уваги і є справжнім фаворитом, адже чай є найпопулярнішим напоєм за статистикою. Він посідає перше місце у світі за популярністю, за ним слідує пиво. Лише в Ірландії та Англії пиво все-таки випереджає чай.
Чай - Одне з чудес, подарованих світу Китаєм.
Багато письменників світу в своїх творах згадують сцени чаювань, описуючи традиції, смак чаю, звички героїв, пов'язані з вживанням цього напою.
Герой Артура Конан Дойла Шерлок Холмс часто вживає цею напій у тих випадках, коли йому треба продумати тактику майбутніх Дій.
У творі англійця Льюїса Керролла «Аліса в Країні Див» описується знаменита сцена божевільного чаювання, учасниками якої є головна героїня Аліса, Білий Кролик, Капелюшніков.
Також п'ють чай герої повісті японського письменника Ясунарі Кавабата «Тисяча журавлів», вірша Ліни Костенко «Бузиновий цар». У повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Сердешна Оксана» офіцер зваблює сільську дівчину, пригощаючи її чаєм з вином.
У часи Т.Г. Шевченка в Києві тільки-тільки починають пити чай.
У Абетці-енциклопедії «Шевченко від А до Я» розповідається, що улюбленим напоєм Шевченка БУВ чай. Про цю його пристрасть писали у своїх щоденниках друзі та колеги поета.
«Довгі вечори, - згадує Микола Костомаров про свої зустрічі з Шевченком в Києві в 1846 році, - просиджували ми влітку на Хрещатику в саду, за чаєм. Нескінченні велися між нами розмови і суперечки. Шевченко випивав склянку за склянкою зі словами: «А всипте, будьте ласкаві, ще чаю!»
«За пів години до смерті Тарас Григорович випив свою останню склянку чаю з вершками», - згадує історик Олександр Лазаревського у «Останній день життя Т.Г. Шевченко ».
Родина Франків вирізнялась тим, що тут пили в основному чай. Письменник часто запрошував колег, студентів та друзів почаювати. До напою додавали смородинові листочки або сушені гілочки вишні. В домі Франків завжди був самовар. До речі, ВІН зберігається до сьогодення у Львівському меморіально-літературному музеї Івана Франка.
Багато письменників світу залишали проникливі висловлювання про чай:
«Я повинен був пити багато чаю, бо без нього НЕ МІГ працювати. Чай вивільняє ті можливості, які дрімають в глибині моєї душі ». (Лев Толстой)
«Якщо холодно, чай Вас зігріє. Якщо Вам жарко, він Вас охолоджує. Якщо у Вас настрій пригнічений - ВІН Вас підбадьорить, а якщо Ви збуджені - ВІН Вас заспокоїть ». (Вільям Гладстон)
«Чай з бергамотом ... - необхідне ДОПОВНЕННЯ до магії світанку». (Бернар Вербер)
«У житті людини набереться небагато годин, які були б приємнішими, ніж година, присвячена вечірньому чаю». (Генрі Джеймс)
«Чай - не просто напій . Коли чаювання стає ритуалом, воно розвиває вміння бачити велике у дрібницях ». (Мюріель Барбері «Елегантність їжачка»)
А як приємно у холодні зимові дні читати книги Із теплим горнятко надзви (чай) ного напою!
Пропоную вашій увазі «зігріваючу» добірку книг, присвячений найдавнішому і найпоширенішому напою.
«Дружина чайного плантатора» - опублікований 2015 року роман Дайни Джефферіс протягом півроку не покидав списків бестселерів. Автором чудово описана атмосфера Цейлону, Малайї та Англії першої половини минулого століття. І на цьому тлі розгортається вражаюча за силою історія кохання і втрати.
«Тисяча журавлів» - лірична повість, тлом для якої автор обрав чайну церемонію. Чайний обряд - стародавній звичай, доведений японською естетикою до рівня високого мистецтва. Суть його полягає в тому, щоб дати людині можливість подумати над життям, віддатися роздумам, очистити душу від буденних клопотів і суєти. Чайна церемонія покликана служити досягненню гармонійної єдності людини з природою та іншими людьми.
Збірка «Чайні замальовки» складається з дванадцяти оповідань. Усі вони написані від першої особи, але за цим «я» стоять персонажі різного віку, професій та життєвих обставин. Їх об’єднує те, що всі вони – українці, які опинилися в Америці. Зміна перспективи не могла не вплинути на їхню поведінку, погляди й смаки, але певні базові риси й проблеми так і лишилися з ними. Дія більшості оповідань відбувається в Америці та Україні.
Історія дня Святого Миколая: факти, про які ви не знали
Уже на початку зими настає час задуматись над тим, що просити у Святого Миколая. Список має бути невеликим щоб помістився в конверт, адже його резиденція приймає тільки паперові листи. Ти старанно вимальовуватимеш на аркуші кожне слово, намагаючись писати чітко і без помилок, щоб дідусь бува не подумав, що ти погано вчився.
Лист, як і годиться, ти залишиш на вікні, хоч і не знатимеш як просто звідти він може потрапити за адресою. А зранку мама скаже, що бачила вночі біля твого вікна двох янголів-прислужників Миколая…
І от у цей грудневий вечір, коли доріжки між будинками вже застелені білим снігом, ти сидітимеш біля вікна дуже довго і чекатимеш свого гостя. Та він чому завжди затримується. Ти приглядатимешся до доріжок, чи немає бува слідів…
І може навіть ляжеш спати, розуміючи, що дітей дуже багато і Миколай квапиться, та може не встигнути до вашої хати. Ну, а під ранок обов’язково трапиться диво! Ти прокинешся від того, що щось заважає спати. Ти просунеш руку під неї – і знайдеш пакунок. Неможливо описати радості від того, що Миколай таки не забув про тебе. Ти довго розпаковуватимеш подарунки, хвалитимешся кожним перед рідними. Солодкий аромат мандаринок заповнить усю кімнату. А за вікном на білих доріжках сніг знов замете сліди нічного гостя – справжнього Святого Миколая, якого ти, на жаль, ніколи так і не побачиш…
Миколай в українській релігійній та народній традиції
Свято Миколая прийшло до України 1088 року за часів князя Всеволода Ярославовича. На честь святого княгиня Ольга побудувала один з перших храмів Київської Русі в середині IX століття – над могилою Аскольда в Києві. Найдавнішу збережену українську ікону святого Миколая датують початком XIV століття.
Українці з давніх часів вважають Миколая святим – заступником простого люду (до речі, його ім’я в перекладі з грецької означає «перемога народу»), особливо несправедливо скривджених. А ще він опікується подорожуючими та моряками. У нас цього святого називають«скоропомічним» — адже він завжди спішить на допомогу потребуючим.
Сотні церков в Україні побудовані на честь Чудотворця Миколая. А в місті Миколаїв йому споруджено великий пам’ятник. В українському народному фольклорі багато приказок, у яких згадується Миколай. Так, на Херсонщині, якщо на Миколи йшов сніг, говорили: «Миколай бородою трусить — дорогу стеле», а на Харківщині загадували: «Як на Миколи іній — буде овес». Постать Миколая, поряд із Богородицею та Ісусом можна зустріти у стародавніх українських щедрівках.
Для наших прабабусь і прадідусів святкування Миколая не обмежувалось отриманням подарунків. На Харківщині 17, 18, 19 грудня справляли так звані Миколині святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди й на ячмінь.
Існувала й традиція випікання спеціального печива – миколайчиків. А на Гуцульщині побутував весільний звичай, коли молодих освячували іконою Миколая. Молодий перед батьком ставав, як перед святим Миколаєм, а наречена перед матір’ю, як перед Богородицею.
В давнину на Миколая укладалися договори і угоди, бо всі були впевнені, що в цей святий день ніхто не зважитися на обман. А ще зі свята Миколая в українських містах починали працювати ярмарки, де встановлювалася ціна на хліб і борошно.
Як Святий Миколай ходив по українських землях
Кажуть, традиція дарувати подарунки дітям на свято розповсюдилась Європою із середньовічної Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а далі й Україна. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під владою Речі Посполитої.
Після революційних подій другої половини ХІХ ст. на Галичині серед українського шкільництва виникла потреба в яскравому дитячому святі. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Дитяче свято потребувало текстового матеріалу – віршів, пісень, драматичних творів. Багато українських авторів відгукнулося на цю потребу. Найперше слід згадати про Івана Франка.
Йому належить віршований переказ легенди “Чудо з утопленим хлопцем” й одноактова п’єса “Суд святого Николая”, в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята – ангели, помічники святого, опікуни та захисники дітей, і чорти, що намовляють Миколая не давати дітям подарунків.
З приходом на більшу частину українських земель радянської влади Святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року на заміну йому прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. На Західній Україні, натомість, традиція збереглася.
У Києві перше офіційне свято Миколая було влаштоване 19 грудня 1990 року для 700 хлопчиків і дівчаток — сиріт та дітей з багатодітних сімей. Через рік, 19 грудня 1991 р., стараннями Всеукраїнського православного братства, на гроші, зібрані Товариством святого Андрія Первозванного у США, дитячі свята святого Миколая влаштовано вже у 20 містах України.
Сьогодні українська резиденція Святого Миколая знаходиться у Карпатах. У Національному природному парку “Гуцульщина”, навіть є садиба святого Миколая, куди кожен може приїхати на екскурсію.
Давня українська легенда про Мокрого Миколая
Ікону Миколая Чудотворця здавна вішали чи не у кожній сільській хаті. До неї молились діти, як до образа свого заступника.
На старих українських іконах можна побачити різні зображення Святителя. Одним із найцікавіших є так званий Мокрий Миколай. Чому ж «Миколай Мокрий?»Легенда оповідає «Чудо про немовля в Києві», яке сталося не пізніше 1091 року.
«Чудо…» розповідає про подружжя, яке вирушило на паломництво у Вишгород до мощів Бориса і Гліба на день їх пам’яті. Поверталися вони до Києва по Дніпру в човні. У дорозі жінка задрімала і упустила у воду немовля. У відчаї батьки дитини звернулись до св. Миколая, «велику віру до нього маючи», з проханням про допомогу. Наступного ранку дитина була знайдена неушкодженою «…лежаще мокро перед образом св. Миколая» на хорах Софії Київської.
Як виглядав Чудотворець
Народився Мир Лікійський десь між 270 та 286 роками у Малій Азії. Ще у дитинстві Миколай вирішив присвятити життя богослужінню. І в юні роки стає священиком. Батьки Миколая були дуже заможними і після смерті залишили синові великий спадок. Це багатство невеликими частинами Миколай роздаровував біднякам, аж поки не роздав все до останньої монети.
Не чекав, щоб у нього просили допомоги, а сам шукав бідних, щоб їм допомогти. Багато років святий Микола був єпископом у Мирах (місто у сучасній Туреччині), тому його називають Мир Лікійським. На початку ІV століття, під час гонінь християн він був ув`язнений за віру. Помер, ймовірно, у віці 65-70 років.
Сьогодні ми можемо уявити, як насправді виглядав Святий Миколай. Про це розповідають вчені: розкривши могилу Миколая Лікійського, вони здійснили досліди. В результаті аналізу створено приблизну модель обличчя, а також досліджено інші зовнішні риси померлого.
Отже Миколай був невисокого зросту: приблизно 167 см. Він одягався просто і без прикрас. Антропологи припускають, що Мир Лікійський не вживав м`ясної їжі. У нього було мужнє обличчя та карі очі. Шкіра – оливкового відтінку, чітко виражене підборіддя і вилиці. А із давніх свідчень сучасників Миколая, його лице випромінювало незвичайне світло, подібно до обличчя Мойсея.
Професор Луїджі Мартіно, який проводив досліди над тілом святого, розповідає: «Пошкоджені суглоби, хребет і кістки грудної клітки свідчать про муки, які переніс Святитель Миколай у в’язниці – його катували на дибі». Ці зміни викликані довгим багаторічним впливом тюремного холоду і вогкості (святий провів у темниці близько двадцяти років).
Міжнародний день чаю (англ. International Tea Day) — неофіційне свято, яке відзначається щорічно 15 грудня з ініціативи Центру Освіти та Спілкування.
Цікаві факти про чай
В Стародавньому Китаї вважалося необхідним настоювати чай, щонайменше рік.
У 1904 році Річард Блечінден ввів таке поняття, як охолоджений чай. У США з того часу у вигляді готового охолодженого напою продається до 80% чаю.
Чай містить весь комплекс вітамінів. Основний з них – Р.
Англійські аристократи оцінили не тільки смак і лікувальні властивості чаю. Виявляється, аристократи настільки захопилися чаюванням, що вони практично перестали вживати алкоголь.
Як ви думаєте, в якому напої вчені виявили більше кофеїну: в чаї чи каві? Виявляється, в чаї його більше. Чайний кофеїн, так званий теїн, впливає на організм набагато м’якше, ніж його кавовий «родич».
Всі різновиди чаю діляться на такі категорії: чорний, зелений, червоний, жовтий. Колір є зовнішнім відображенням біохімічних якостей чайного листа.
В зеленому чаї міститься на 50% більше вітаміну C, ніж в чорному.
Російський чаєм в Британії називають цей напій з додаванням лимона. У Західній Європі лимон і чай в одній ємності вважаються винаходом росіян.
Чайний пакетик був винайдений в 1904 році, день народження цього винаходу – 1-е вересня.
В Англії прийнято наливати в чашку спочатку молоко, а потім чай. Такий спосіб приготування називається чаєм по-англійськи.
Перша згадка про використання чаю відноситься до 4-го століття нашої ери.
А чи знаєте ви, що в японській мові для таких понять, як «чай» і «вія», використовується одне і те ж слово. В Японії існує легенда, яка свідчить про те, що чайне дерево виросло нібито з вій молодого Будди. Для того, щоб не спати під час нічних церемоній, Будда відрізав собі повіки і закопав їх у землю, з якого проросло чайне дерево.
В Давнину шукачі еліксиру молодості вважали чай необхідним його компонентом.
Щоденно у всьому світі випивається 3 мільярди чашок чаю.
Використавшу заварку можна використовувати в якості абсорбенту запахів в холодильнику.
Приготування чаю відбувається в п’ять етапів: верхні листки і квітки збирають вручну, їх залишають на добу підсохнути. Листя прокочують між металевими валками, для того, щоб поліпшити ароматичні та смакові якості майбутнього напою, після їх залишають на відкритому повітрі для окислення. Листя нагрівають, щоб видалити залишки вологи…
Довгі й затишні зимові вечори – саме час для теплого пледа й улюблених віршів під чашку ароматного чаю, кави чи какао. Зима – чарівна пора, яка ніби дає людині паузу, щоб віддихатися, подумати про минуле і помріяти про майбутнє. Звичайно ж, її особливі шати і атмосфера багато років є джерелом натхнення для поетів і прозаїків, художників і композиторів. Пропоную і вам таку творчу підпитку: сьогодні для вас нова поетична колекція, цього разу вся про зиму, мороз, сніг, завірюхи й заметілі. Читаємо майстрів української поезії: в рядках Ліни Костенко, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Івана Франка, Максима Рильського, Юрія Іздрика та інших поетів сніжинка за сніжинкою збирається душевний і надихаючий зимовий пейзаж.
Читайте, насолоджуйтесь, залишайтесь здоровими, а хто захворів, якнайшвидше одужуйте і залишайте в коментарях свої улюблені твори про зиму
Дмитро Павличко “Зима, немов античний храм”
Зима, немов античний храм Упала і лежить в руїні. Залишені воді й вітрам, Стовпи скришилися камінні.
Уламки снігу навкруги — Поколоті долівок брили. Поволі топляться боги, Що діти їх колись ліпили…
Василь Симоненко“Зимовий вечір”:
Зимовий вечір, Закуривши люльку, Розсипав зорі, Неначе іскри, Пустив хмарки, Мов кільця диму, І, проскрипівши чобітьми, Шепнув морозам, Щоб готували вікна, Ліси вбирали У білий іній Та готували Йому постіль.
Хочеться згадати й про вірш Івана Франка “Сипле, сипле, сипле сніг”. Саме такий казковий стан зимової пори нам більш запам’ятовується:
Сипле, сипле, сипле сніг. З неба сірої безодні Міріадами летять Ті метелики холодні…
Ліна Костенко
Дзвенять у відрах крижані кружальця. Село в снігах, і стежка ані руш. Старенька груша дихає на пальці, їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози, чиясь душа, прозора при свічі. А вікна сплять, засклив мороз їм сльози. У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин, і тин упав, навіщо городить? Живе в тій хаті сивий-сивий спомин, улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору, і кияшиння чорне де-не-де, все згадує себе в свою найкращу пору.
У новому році ми традиційно обіцяємо собі прочитати 20, 50 чи навіть 100 книжок. Щоб втілити цей план у реальність, пропоную доповнити його літературними завданнями, які урізноманітнять ваш читацький досвід і надихатимуть читати ще більше.
Подивитися екранізацію творів
Ви зможете порівняти з книжкою кілька екранізацій за відомими творами. Серед них фільми «Маленькі жінки» за романом Луїзи Мей Олкотт, «Смерть на Нілі» за детективом Агати Крісті, серіали «Варта, варта» за книжкою із серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта, «Чужинець» за детективом Стівена Кінга та інші.
Окрім того, уже в січні на екрани вийде екранізація української книжки — фільм «Віддана» за романом Софії Андрухович «Фелікс Австрія», який отримав численні нагороди, зокрема стала книгою року BBC (2014).
Прочитати книжку, що увійшла до переліку найкращих в минулому році
Поки видавці ще не встигли випустити свої перші видання нового десятиріччя, радимо прочитати книжки, які отримали схвальні відгуки та нагороди . Ми розповідали про такі в наших традиційних літературних підсумках: Література йде в маси. Українська проза ; Історії людей, країн і технологій — про що був знаковий нон-фікшн; найважливіші художні переклади; Українські бестселери : говорять видавці.
Буккросинг — чудова нагода звільнити свої книжкові полиці та приготувати їх для нових хороших видань, які, безперечно, принесе 2021 рік. А ще це можливість зробити добру справу і принести радість незнайомцеві чи незнайомці, особливо залишивши в книжці побажання. Та якщо відшукати буккросингову полицю у вашому місті важко, то можна залишити книжку на лавочці в парку, у кав’ярні чи подарувати другові із проханням прочитати та передати далі. Можливо, ваша книжка обійде всю Україну чи то й цілий світ!
Відкрити абонемент у бібліотеці
Читання книжок у бібліотеці (або хоча б частини з них) допоможе заощадити чимало коштів, які ви, наприклад, можете витратити на каву , квиток на виставу чи на творчий вечір улюбленого автора, або ж на інші книжки, яких немає в бібліотеці.
Міжнародний день гір (International Mountain Day), який святкується 11 грудня, був встановлений за рішенням 57-ї Генеральної Асамблеї ООН 2003 року. Генеральна Асамблея ООН закликала міжнародну спільноту організовувати цього дня заходи на всіх рівнях з метою пропаганди значення стійкого розвитку гірських регіонів.
Книги про гори, які варто прочитати
“Категорія труднощі” Шатаєв Володимир
Одна з кращих книг про гори і альпінізм невеликого обсягу, написана легкою мовою. Дуже особисте автобіографічне оповідання про досягнення і поразки радянського альпінізму, які пройшли через життя автора, розказане без будь-якого пропагандистського пафосу, властивого літературі того періоду, захоплює читача з першої сторінки і не відпускає до останньої
“Анапурна” Моріс Ерцог
Книга легендарного французького альпініста Моріса Ерцог про перше успішне сходження на восьмитисячник в 1950 році. Перемога і трагізм, радість і пекучий біль - все зливається в єдиний клубок оповідання.
“Кришталевий горизонт” Райнхольд Месснер
Розповідає про підготовку і самостійне сходження на Еверест. Навіщо люди ходять в гори? На це питання немає однозначної відповіді... Тяга до сходження на нові вершин лежить в серці кожного альпініста. Райнхольд Месснер далекий від цивілізації, йому все це чуже. Його історія соло-сходження на Еверест по-своєму унікальна. Це щоденник людської душі, де він розповідає про боротьбу протилежностей всередині себе, самопізнання шляхом подолання труднощів. Але Райнхольд переслідує зовсім не спортивний інтерес, а спробу відповісти на одвічні питання... Незрівнянні відчуття єднання з природою, відчуття повної залежності від потужної стихії, де людина всього лише піщинка, але в нагороду отримуєш кришталевий горизонт...
“Тигр снігів” Норгей Тенцинг
“Я щаслива людина. У мене була мрія, і вона здійснилася, а це нечасто трапляється з людиною. Зійти на Еверест - мій народ називає її Джомолунгма - було потаємним бажанням всього мого життя. Сім разів я приймався за справу; я терпів невдачі і починав спочатку, знову і знову, не з почуттям жорстокості, яке веде солдата на ворога, а з любов'ю, немов дитя, яке підіймається на коліна до своєї матері.”, - говорив Норгей Тенцинг. Дивовижна книга про одного з перших людей, що зійшли на вершину Евересту в 1953 році, шерпу Норгея Тенцинга. Книга записана зі слів неграмотного Тенцинга Джеймсом Рамзаем Ульманом і розповідає історію простої людини, яка присвятила себе горам та історію його найвищого досягнення - сходження на Еверест
«Чо-Ойю — милість богів» Герберт Тіхі
19 жовтня 1954 року 2 європейці (Герберт Тіхі, Йозеф Йёхлером) і 1 шерп (Пазанг Дава Лама) вперше піднімаються на вершину Чо-Ойю (8201 м). Сходження здійснено в незвичному для Гімалаїв того часу альпійському стилі, силами малої групи (3 європейця, 10 шерпів). Автор книги, керівник та ідейний натхненник експедиції, Герберт Тихі - письменник, вчений, альпініст.
У грудні дуже багато християнських і народних свят, майже кожен день має свої традиції, прикмети і значення. До вашої уваги коротенький відеоролик. Переглядайте з насолодою з чашкою гарячого чаю і будьте здорові❤❤❤
1 грудня — Платона і Романа
Прикмети: який перший день грудня, така й зима. Виглядайте зиму з Платона й Романа, щоб похвалити її на Масляну.
Казали: якщо 1 грудня погода гарна, то буде погожою й ранньою весна.
3 грудня — Свято Прокла
Якщо цього дня йде сніг, то 3 червня йтиме дощ.
За народним повір’ям, «Прокли проклинали нечисть під землею, щоб не виходила».
4 грудня — Введення у Храм Пресвятої Богородиці (Третя Пречиста)
У народі це свято здавна пов’язували з початком справжньої зими. Вважалося, якщо сніг випаде до Введення – він обов’язково розтане. А коли після Введення сніг піде – то настане зима.
Хоч і мовитися, що «Введенські морози ще зими не роблять», але під цю пору стає все холодніше й холодніше. Земля вже чекає білої шуби, сподіваючись, що «Третя Пречиста снігом прикриває».
Народні прикмети:
Введенські морози зиму на ум наставляють.
Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави.
Сильні морози — всі свята будуть холодними.
Як на Введення буде вода, то влітку буде молоко.
Введенські морози ще зими не роблять.
Хто по Введенню сіє, той на хліб надіється.
Якщо сніг випаде до Введення, то швидко розтане.
5 грудня — Прокопа
З Прокопового дня — надійний санний шлях. Колись у цей день люди гуртом виходили мітити дорогу солом’яними віхами, щоб мандрівники не збилися з дороги: «Прийшов Прокіп — зробив розміт, по снігу ступає — дорогу копає».
6 грудня — Канун Святої Катерини
Звечора дівчата розпочинали гадати: крали в чужому садку гілочку вишні і ставили її у воду. Якщо вона до Різдва розцвіте, то дівчина того ж року вийде заміж.
7 грудня — Великомучениці Катерини
Катерина — свята великомучениця — родом з Олександрії, прийняла мученицьку смерть в 307 році. Відомості про знайдення її мощей та відзначення її пам’яті відносяться до 8 ст. Її мощі були знайдені християнами і перенесені в монастир на Синайській горі. Цей монастир збирав багато прихожан. Шанувати святу почала Східна церква, а пізніше — і на Заході.
У народі вважають, що Катерина — покровителька шлюбу й наречених, їх захисниця. Тому 7 грудня — день жіночої долі.
Прикмети та приказки до цього свята:
На свято Катерини ховайся під перину.
На Катерину холодно — буде голодно.
З Катерини зима візьме не миттям, то катанням, не голодом, то холодом.
Катерина по воді, то Різдво по льоді.
9 грудня — Георгія Побідоносця, Єгорія, Юрія, Юр`їв день
У цей день відбулося освячення в церкві мученика Георгія в Києві (1056 р.). Цей день називають ще осіннім, або холодним Юрієм (на відміну від весняного 6 травня), Юрієм зимовим, вовчим заступником. В.Скуратівський говорить, що в одній з легенд розповідається про блискучу перемогу Георгія над страшним Змієм-Драконом. Біля міста було болото, в якому жило чудовисько, — йому віддавали на поталу хлопців та дівчат. Коли черга дійшла до дочки правителя міста, Георгій заступився за неї. Він звернувся з молитвою до Бога й волею Господа знесилений Змій сам падає до ніг Георгія. Подвиг Георгія зображено на багатьох іконах.
На честь перемоги Георгія над Змієм в Україні і введено свято, яке не супроводжується особливими обрядами.
Відома приказка: «Ось тобі, бабусю, і Юр’їв день!» — теж стосується зимового свята. Колись, після закінчення основних польових робіт, селянам дозволялося переходити від одного пана до іншого протягом двох тижнів — тиждень до Юрія і тиждень після нього.
13 грудня — Андрія Первозванного
Місяць грудень ще має назву «андрієць» від народного свята Андрія. 13 грудня у західних і східних християн вважається днем мученицької смерті першого із дванадцяти апостолів Христових Андрія Первозванного. Його прибили цвяхами до хреста, поперечні бруси якого прибиті навкіс (Андріївський хрест).
Андрій — один з учнів Іоанна Хрестителя — був покликаний на Іордані Ісусом.
«Первозванним», за святим Євангелієм та грецькою легендою, називається так тому, що зі своїм братом Петром й двома синами Заведея найближче стояв з учнів до Христа. За церковними легендами, святий проповідував християнство у Скіфії, у самому Царгороді, на узбережжі Чорного моря та в околицях Києва.
У староукраїнському літописі, датованому ХІІІ століттям, розповідається, що Андрій зі своїми учнями доплив угору по Дніпру до гір, сказав на його березі: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков». Вийшовши на гори, благословив їх і поставив хрест. На цьому місці потім з’явилася Андріївська церква, Андріївський узвіз у Києві.
О.Воропай стверджує, що Андрій Первозванний — християнський святий, але в народній традиції звичаї та обряди в цей день мають стародавній, дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити».
Етнографи вважають, що в осінньо-зимовому циклі свято Андрія — одне з найцікавіших, найулюбленіших. Стародавня його назва «Калита» збереглася з дохристиянських часів. Тоді вечорницькі зібрання молоді, об’єднані цією назвою, розпочиналися 13 грудня і, припадаючи на період зимового сонцестояння, тривали до повороту сонця на весну, тобто до Різдва. Це був час найактивнішого язичницького ворожіння, відгадування долі, застосування різноманітних закликань і ритуальних дій, що в більшості залишилися в народній пам’яті і заповнили свято християнського апостола.
Напередодні цього дня ніч народ іменує Андрієвим вечором або Андрієвою ніччю, коли, за народним повір’ям, молодим дівчатам і хлопцям бачиться образ судженого або судженої. Для цього, лягаючи спати, клали кусочок хліба під подушку, приказуючи: «Суджений-ряджений, йди до мене їсти». Вірили, що побачать своїх майбутніх чоловіків та жінок.
Дівчата молились Андрію Первозванному, щоб послав доброго, хорошого жениха.
Прикмети і приказки, що пов’язані зі святом Андрія:
Якщо на Андрія сніг не йде — вся зима буде малосніжна й тепла.
На Андрія жінки намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти.
На Андрія треба кожуха-добродія.
На Андрія робиться дівицям надія.
На Андрія вложи руку в засув у хліві.
14 грудня – Наума (Святого пророка Наума)
У давні часи навчальний процес розпочинався взимку – 1 грудня за старим стилем (14 – за новим). То була найзручніша пора здобувати освіту для сільських дітей. Бо, найосновніші сільськогосподарські роботи вже було завершено.
Пророк Наум, за народними віруваннями, — покровитель знань і доброчинства. Напередодні дня святого пророка Наума батьки відвідували дячка (вчителя) і домовлялися про плату (зазвичай це було забезпеченням дровами на зиму, салом та ковбасами на Різдво, допомога в полі під час сівби чи жнив).
Увечері до «кашоїда» приходив хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжку, застеляли її кожухом, і гість підстригав хрещеника, щоб «добре в голову йшла наука».
Роблячи перший підстриг, він казав: «Батюшка Наум, виведи синка на ум».
Потім сідали за стіл і завчали напам’ять кілька літер. Школяр вечеряв пшонянкою, бо «треба чимало каші з’їсти, щоб опанувати науку». Вранці син із батьком йшли до церкви, де панотець читав над його головою «Євангеліє». Повернувшись додому, син знову снідав кашею, а потім ставав навколішки, молився, а мати благословляла його іконою.
17 грудня — Великомучениці Варвари
Варвара — означає чужоземка. А названа великомученицею тому, що вона пішла зі світу з волі батька.
Святкують тільки жінки. У цей день дівчата готували вареники з маком чи з сиром, серед яких обов’язково мали бути й «пірхуни» – заправлені борошном. Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху довгий час дражнили «пірхуном».
Прикмети цього дня:
Яка погода на Варвари, така й на Різдво.
Дерева в інеї — урожай на фрукти.
Якщо горобці збираються на деревах і цвірінькають, то буде тепла зима.
Хто заспить на Варвару, той цілий рік буде сонливий.
Коли на Варвари мороз приліз – ховай сани, бери віз.
Якщо на Варвари болото – зима буде красна, як злото.
Варвара показує дорогу, Сава мости мостить, а Микола пригвоздить.
18 грудня — Сави
Свято Варвари вважалося жіночим, а Cави — чоловічим. Цей день відзначали жартівливими обрядами і особливо активно в тих родинах, де були чоловіки з таким ім’ям. Тут справляли обряд «похорону Савки»: збиралися родичі й сусіди, вітали іменинника, а він частував гостей горілкою. Жінки веселилися в рукодільницьких гуртах, бо прийшла пора «і савити, і варварити, і куделю кучмарити». На нероб казали: «Савила та варварила, і сорочки собі не справила».
Відомі й інші прислів’я до цього дня:
Який Сава, така йому й слава.
По Савці свита, бо на Савку й шита.
Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці.
Сава приїхав на білих санках.
Савка бідний, Микола багатий.
Сава — батько зимового Миколи.
19 грудня — Миколая Чудотворця (Миколи зимового)
Це одне з найвизначніших, найвеселіших свят. У ньому дуже виразно поєдналися як дохристиянські, так і християнські звичаї та традиції.
Важливість святого і його свята підтверджується тим, що майже в кожній сім’ї обов’язково повинна була бути ікона Миколи Чудотворця.
І православні вважають Миколу Чудотворця заступником перед Богом, а козаки — покровителем під час походів.
Свято Миколая відзначалося по-різному в Україні. На відміну від весняного, зимового Миколая святкували особливо урочисто. Була така традиція: особливо шанований у сім’ї чоловік, часто дідусь, переодягався в «Доброго Миколая» і розносив чемним, слухняним дітям подарунки.
19 грудня, після служби Божої, сусіди та родичі вітали того, хто мав ім’я Микола. Господиня пригощала вітальників пивом, пирогами, смачними стравами. А ім’я Микола дуже поширене серед українців.
Після цього свята починали готуватись до Різдва: кололи свиней, купували продукти на базарі.
А дівчата кожного вечора збирались на вечорниці. Тут вони шили, пряли, вишивали. Хлопці розповідали різні бувальщини та небилиці, співали пісні, танцювали.
З Миколи починалася справжня зима. «Миколай бородою трусить, дорогу стелить». Старалися із зібраного врожаю віддавати борги: «Коли ти не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи».
На Миколая хлопці вже починали домовлятися про колядки.
Прислів’я та прикмети до дня Миколи:
Після Миколи пшениця вкриє поле.
Хвали зиму після Миколи.
До Миколи та й ніколи.
Варвара постелить, Сава погладить, а Микола стукне.
Як випаде великий іній — на гарний врожай хліба.
Як на Миколи піде дощ, то буде врожай на озимину.
Морозяний день — на урожай хліба й городини.
Перед Миколою іній — гарний овес вродить.
Який Микола зимовий, такий і весняний.
На зимового Миколи багато снігу — на літнього Миколи буде багато трави.
Хвали зиму після Миколи.
20 грудня – Амвросія, Андросія
Кожна дівчина мала приміряти до себе дванадцять одежин і одягти найзручнішу. Якій не дісталося по розміру, то прив’язували спідницю ззаду до поперека і посилали на дерево «трусити груші». Підійшовши до верби, вона вилазила на дерево і струшувала його. Подруги, що стояли внизу запитували: «Що ти тут трусиш?». «Груші», – відказувала вона. «Так то ж не груші, а хлоп’ячі душі!» – одказували гуртом дівчата. Зібравши «натрушених груш» – сухих паличок, ішли на досвітки. Котрій з них уночі присниться хлопець, за того, вважалося, й вийде заміж.
22 грудня — Ганни
На день зачаття св. Анни припадає зимове сонцестояння. Це найкоротший день року, його називають «народини сонця». В давнину був такий звичай: дзвонареві, який сповіщав про народження сонця, давали 24 срібняки, а за те, що оголошував улітку «повернення сонця на зиму», змушували добу відсидіти у в’язниці.
День Ганни не відзначається особливими обрядодіями. Хіба що вагітні жінки не працювали, ретельно постували. 22 грудня дівчата на своїх сходках домовлялися, як будуть проводити різдвяні свята. На Ганни, крім узгодження різдвяних свят, виготовляли до них прикраси — «павуків» та «їжаків» з соломи.
З 22 грудня жінки активно готувалися до свят: білили, прибирали оселі, краще вгодовували свиней.
Велися спостереження і за погодою:
Після Ганни сонце повертає на літо, а зима — на мороз.
Прийшли Ганки — сідай у санки.
Яка Ганна до полудня, така зима до кінця грудня.
Яка Ганна до ніченьки, така зима до весноньки.
25 грудня – Спиридона Сонцеворота (Преподобного Спиридона Чудотворця)
За довголітнім прогнозуванням, це найхолодший день грудня, бо «сонце переходе на другий бік». У давнину намагалися не працювати, щоб миші не їли соломи, а тому обкурювали димом оселі, бо «Святий Спиридон всю нечисть з хати вон». Найбільше остерігалися свердлити, бо будуть черв’яки нападати. Спиридон Сонцеворот небо плечима підпирає – дня добавляє.
В цей день прогнозували погоду на цілий наступний рік.
Кожен день від Спиридона-сонцеворота повинен відповідати погоді чергового місяця: 26 грудня прогнозували січень, 27 – лютий, і так аж до Різдва. Тому протягом дванадцяти днів запам’ятовували всі примхи погоди, щоб визначити яким буде рік.
Говорили, що на Спиридона дня прибуде на макове зерня.
26 грудня – Євстрата
Починають різати птицю та колоти свиней, готуючись до Різдвяних свят. Вважається, що з Євстрата день прибавило на п’ядь (п’ядь – народна одиниця вимірювання пальцями рук).
29 грудня – Аггея
За спостереженнями, це холодний день з лютим морозом. Якщо сніг привалив впритул до парканів на Аггея – невдале літо, якщо залишається проміжок – на врожайне. На Аггея сильний мороз – буде він аж до Хрещення (19 січня), рясний іній – свята будуть теплими.
Ви знали, що мелодія всесвітньо відомої пісні «Carol of the Bells» належить українському композиторові? Точно знали!
Над всесвітньо відомим варіантом «Щедрика» український композитор Микола Леонтович працював майже все життя. Вперше «Щедрик» був виконаний хором Київського університету в 1916 році.
5 жовтня 1921 року «Щедрик» почули в Сполучених Штатах Америки - на концерті в Карнегі-Холі в Нью-Йорку.
