Зимова поезія

    Довгі й затишні зимові вечори – саме час для теплого пледа й улюблених віршів під чашку ароматного чаю, кави чи какао. Зима – чарівна пора, яка ніби дає людині паузу, щоб віддихатися, подумати про минуле і помріяти про майбутнє. Звичайно ж, її особливі шати і атмосфера багато років є джерелом натхнення для поетів і прозаїків, художників і композиторів. Пропоную і вам таку творчу підпитку: сьогодні для вас нова поетична колекція, цього разу вся про зиму, мороз, сніг, завірюхи й заметілі. Читаємо майстрів української поезії: в рядках Ліни Костенко, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Івана Франка, Максима Рильського, Юрія Іздрика та інших поетів сніжинка за сніжинкою збирається душевний і надихаючий зимовий пейзаж.

Читайте, насолоджуйтесь, залишайтесь здоровими, а хто захворів, якнайшвидше одужуйте і залишайте в коментарях свої улюблені твори про зиму

Дмитро Павличко  “Зима, немов античний храм”

Зима, немов античний храм
Упала і лежить в руїні.
Залишені воді й вітрам,
Стовпи скришилися камінні.

Уламки снігу навкруги —
Поколоті долівок брили.
Поволі топляться боги,
Що діти їх колись ліпили…

Василь Симоненко  “Зимовий вечір”:

Зимовий вечір,
Закуривши люльку,
Розсипав зорі,
Неначе іскри,
Пустив хмарки,
Мов кільця диму,
І, проскрипівши чобітьми,
Шепнув морозам,
Щоб готували вікна,
Ліси вбирали
У білий іній
Та готували
Йому постіль.

 Хочеться згадати й про вірш Івана Франка “Сипле, сипле, сипле сніг”. Саме такий казковий стан зимової пори нам більш запам’ятовується:

Сипле, сипле, сипле сніг.
З неба сірої безодні
Міріадами летять
Ті метелики холодні…

Ліна Костенко

Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.

Їй сняться хмари і липневі грози,
чиясь душа, прозора при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.

Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.

І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
все згадує себе в свою найкращу пору.

І стежка, по якій вже тільки сніг іде…