Лірика дощу

Благодатного дощику вам, друзі! Нехай обходять стороною всі віруси та негаразди, а після грози з`явиться лагідне, усміхнене сонечко!

***

Гримить! Благодатна пора наступає,

Природу розкішная дрож пронимає,

Жде спрагла земля плодотворної зливи,

І вітер над нею гуляє бурхливий,

І з заходу темная хмара летить –

Гримить!

Гримить! Тайна дрож пронимає народи, –

Мабуть, благодатная хвиля надходить…

Мільйони чекають щасливої зміни,

Ті хмари – плідної будущини тіни,

Що людськість, мов красна весна, обновить…

Гримить!

Іван ФРАНКО, 1880

ГРОЗА ПРОХОДИЛА ДЕСЬ ПОРУЧ

Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім.

Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін.

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

Черкнула блискавка по зелах, аж полягали вони всі.

Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі перегрів.

А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім.

Гроза погримувала грізно, були ми з нею тет-а-тет.

Тремтіла річечка рогізна, човни ховала в очерет.

Ліна КОСТЕНКО

ХТОСЬ ГЛАДИВ НИВИ...

Хтось гладив ниви, все гладив ниви,

Ходив у гніві і сіяв співи:

О, дайте грому, о, дайте зливи! —

Нехай не сохнуть злотисті гриви.

Хтось гладив ниви, так ніжно гладив.

Плили хмарини, немов перлини...

Їх вид рожевий — уста дитини!

Набігли тіні - і... ждуть долини,

Пробігли тіні — сумні хвилини:

Плили хмарини чужі, далекі...

Сліпучі тони — і дика воля!

Ой, хтось заплакав посеред поля.

Зловісна доля, жорстока доля.

Здаля сміялась струнка тополя.

Сліпучі тони — й смутні волошки...

Павло ТИЧИНА, 1915

ВЕСНЯНА ГРОЗА

Люблю я час грози весною,

Коли травневий перший грім,

Немовби тішачися грою,

Гуркоче в небі голубім.

Гримить відлуння голосисто!

От дощик бризнув, пил летить.

Краплин прозорчасте намисто

На сонці золотом горить.

Біжать потоки вод прозорих,

Пташиний не змовкає гам,

І в лісі гам, і шум у горах,-

Усе підспівує громам.

Ти скажеш: пустотлива Геба,

Кормивши Зевсові орла,

Громокипучий кубок з неба

На землю з сміхом розлила.

автор - Федір ТЮТЧЕВ

Переклав - Максим РИЛЬСЬКИЙ

[p]ГРІМ

Була гроза, і грім гримів, 

Він так любив гриміти, 

Що аж тремтів, що аж горів 

На трави і на квіти. 

Грім жив у хмарі, і згори 

Він бачив, хто що хоче: 

Налив грозою грім яри, 

Умив озерам очі. 

А потім хмару опустив 

На сад наш на щасливий 

І натрусив зі сливи слив, 

Щоб легше було сливі. 

Та тут до грому навздогін 

Заговорила груша: 

“Трусніть і грушу, дядьку грім, 

Бо важко мені дуже…” 

І дядько грім сказав собі: 

“Потрушу я і грушу. 

Бо небеса вже голубі 

Я покидати мушу”.

Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ