9 вересня - День краси

 

 А красивий чи вродливий?

 **Гарний, вродливий, красний, красивий, чудовий **– ці українські прикметники значеннєво дуже близькі між собою.

 Але, як наголошував Борис Антоненко-Давидович, дехто так уподобав слово красивий, що забув усі інші синоніми: красива дівчина, хоч можна сказати й гарна (вродлива, красна). «Який красивий будинок!» – вигукує співрозмовник, не замислюючись над тим, що, може, ліпше звучатиме: гарний (чудовий) будинок. Ось кілька прикладів із нашої класичної літератури та фольклору: «Гарна, як квітка гайова» (Матвій Номис); «На городі верба рясна, там стояла дівка красна» (народна пісня); «Вишию лишень я йому подушку гарну напродиво» (Іван Нечуй-Левицький); «Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий» (Матвій Номис).

 Прикметникові красивий народна мова надавала трохи іншого значення, ніж дехто надає тепер, – він указує не на саму красу, а на те, що робить людину саме такою. «Прибігли до його трупа, покропили цілющою водою – він зціливсь; покропили красивою – то був гарний, а це ще кращий став» (казки й прислів’я, що записав Іван Манжура). Як бачимо, українська класика й народна мова широко використовували синоніми, дуже рідко вдаючись до прикметника красивий.

Таких прикладів можна навести багато, не кажучи ще й про слова-діалектизми, приміром: гожий, пригожий, красовитий, ловкий, файний («Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка» – закарпатська пісня; «Ловкий парубок» – із живих уст на Полтавщині;

«Вдовине личко красовите» – Марко Вовчок).

** То яка потреба збіднювати мову, забувши про словесну різноманітність, і пересипати писаний текст чи усне мовлення одним-однісіньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навіть там, де воно ніскільки не підходить: «Твій вчинок – дуже некрасивий».**